Комітет регіонів (англ. CoR — Committee of the Regions) — дорадчий та експертний орган Європейського Союзу. За власною ініціативою надає експертні оцінки за поданням Ради Європейського Союзу та Європейської Комісії. Нині Комітет регіонів складається з 222 представників місцевих та регіональних органів самоврядування держав — членів ЄС, які призначаються Радою ЄС терміном на чотири роки. Згідно із Ніццьким Договором кількість представників складатиме 350 осіб.
Комітет постійних представників (Согерег, акронім від назви комітету французькою) — Комітет об’єднує глав та членів постійних представництв кожної з держав — членів ЄС у Брюсселі. Виконує роль помічника Ради Міністрів: попередньо розглядає питання і веде переговори щодо порядку денного Ради Міністрів (пропозиції та проекти рішень готує Європейська Комісія). Офіційне існування цього комітету було визнано лише в Договорі про Європейський Союз. Комітет постійних представників відіграє центральну роль у системі ухвалення рішень Співтовариства. Він є водночас і форумом для діалогу (між самими представниками і між ними та національними урядами їх країн), і органом політичною контролю (керує роботою експертних груп і здійснює нагляд за їх діяльністю). Комітет фактично розділений на два органи: Согерег І, до складу якого входять заступники постійних представництв, та Согерег II, який складається з глав постійних представництв. Ефективність засідань Ради ЄС залежить від рівня роботи Комітету.
Комітологія — згідно з Договором про створення Європейського Співтовариства нагляд за дотриманням законодавства на рівні Співтовариства покладено на Європейську Комісію. Кожний законодавчий акт окреслює коло повноважень Комісії щодо його втілення та способу реалізації. Часто законодавчий акт містить також положення про застосування механізму «комітологія», коли Європейській Комісії допомагає певний комітет відповідно до процедури обмеження повноважень Комісії з боку Ради. До складу комітетів, які є форумом для обговорення, входять представники держав-членів. Комітети дають можливість Комісії провести діалог з національними адміністраціями, перш ніж вживати ті чи інші заходи Європейська Комісія забезпечує, щоб такі заходи відповідали, наскільки це можливо, ситуації в кожній з країн.
Копенгагенські критерії — критерії, виконання яких дає можливість європейській державі претендувати на членство в Європейському Союзі. Зустріч у верхах Європейської Ради в Копенгагені, яка відбулася 21—22 червня 1993 року, визначила наступні критерії:
— досягнення країною-кандидатом стабільності установ, що гарантують демократію, верховенство права, забезпечення прав людини, повагу і захист прав меншин;
— наявність діючої ринкової економіки та здатність витримати тиск конкуренції і ринкових сил у межах ЄС;
— спроможність взяти на себе зобов’язання, що випливають із членства в ЄС, включаючи визнання цілей політичного, економічного та валютного союзу.
Критерії членства в Європейському Союзі. Вони стосуються політичних та економічних засад, а також готовності виконувати належні зобов’язання. Політичні—стабільність інститутів, які є гарантами демократії, верховенства законів, прав людини, поваги до прав меншин і їх захисту. Економічні — існування функціональної ринкової економіки, а також здатність витримати весь тягар конкурентного тиску та силу ринкових стимулів у рамках Європейського Союзу. Критерії стосовно прийняття принципів “Спільного набутку” співтовариства: спроможність узяти на себе обов’язки членства включно з дотриманням цілей політичного, економічного та валютного союзу.
Люксембурзький компроміс — спосіб розв’язання кризи «порожнього крісла», що виникла в липні 1965 році, внаслідок демонстративної відмови Франції від свого місця в Раді. Люксембурзький компроміс, завдяки якому держави-члени отримали право накладати вето на пропозиції, які зачіпають головні національні інтереси, досягнуто в січні 1966 року.
» следующая страница »
1 ... 206 207 208 209 210 211212 213 214 215 216 ... 224