1992 року — більш ширшого й глибшого об’єднання — Європейського Союзу (ЄС), що охоплює сьогодні 15 країн. Протилежним інтеграційним процесом є дезінтеграція, прикладом якої може служити розпад СРСР. На частині території колишнього СРСР посилюються тенденції інтеграції на новій основі. За висловом Т. Парсонсу, інтеграція — процес оновлення й підтримки соціальних взаємодій і взаємин між діячами (акторами), що є однією з функціональних умов існування й рівноваги соціальної системи поряд з адаптацією, досягненням мети й збереженням цінних зразків.
Інтеррег (англ. INTERREG) — програма Співтовариства з підтримки регіонів та регіонального співробітництва, спрямована на прикордонні регіони. Вона має на меті підтримку транскордонного співробітництва, в тому числі співпраці між економічними суб’єктами, центрами громадського користування, інфраструктурними проектами та проектами з охорони довкілля.
“ІСПА” програма (ISPA) - один з трьох фінансових інструментів Європейського Союзу (разом з “ФАРЕ” та “САПАРД”) на допомогу країнам- кандидатам з Центральної та Східної Європи у підготовці до вступу в ЄС. “ІСПА” — “інструмент структурної політики у передвступний період” (Instrument for Structural Policies for Pre-Accession, ISPA), спрямований на розвиток транспортної інфраструктури та охорону довкілля країн-вступ- ників. Подібно до “ФАРЕ” й “САПАРД”, програма “ІСПА” має на меті соціально-економічне зближення країн ЄС.
Кваліфікована більшість - кількість голосів, необхідних для прийняття відповідних рішень Радою ЄС. Рада Міністрів складається з 15 міністрів — по одному від кожної держави ЄС. Голоси країн-членів мають вагові коефіцієнти відповідно до кількості населення цих країн, при цьому маленькі держави мають гарантоване мінімальне представництво. Граничне значення для кваліфікованої більшості встановлено на рівні 62 голосів з 87 (71%). Франція, Німеччина, Італія та Об’єднане Королівство мають по 10 «голосів»; Іспанія має 8 «голосів»; Бельгія, Греція, Нідерланди та Португалія — по 5 «голосів», Австрія та Швеція — по 4 «голоси»; Данія, Ірландія та Фінляндія — по 3 «голоси»; Люксембург має 2 «голоси». Згідно з Амстердамським Договором, Договір про ЄС було доповнено Протоколом про діяльність інституцій. Він передбачає, що за рік до того, як кількість членів Європейського Союзу перевищить двадцять, буде скликано нову Міжурядову конференцію, яка вирішить інституційні проблеми, породжені розширенням ЄС, зокрема питання про вагові коефіцієнти голосів у Раді та про склад Європейської Комісії. Важливим заходом забезпечення ефективного функціонування інституцій в умовах розширення ЄС є розширення кола питань, які ухвалюються кваліфікованою більшістю голосів. Згідно з ухваленим у грудні 2000 року Ніццьким Договором, після розширення необхідна кваліфікована більшість складатиме 258 голосів з 345.
Комісар — член колегіального органу — Європейської Комісії, який виконує свої обов’язки, керуючись загальним інтересом Європейського Союзу. Комісари призначаються державами-членами на п’ять років (принаймні по одному комісару від кожної держави-члена, причому Франція, Іспанія, Німеччина, Велика Британія та Італія призначають по два комісари). Процедура обрання Європейської Комісії охоплює чотири етапи. Насамперед, держави-члени спільно обирають кандидата на посаду Президента Комісії, який затверджується Європейським Парламентом. Далі держави-члени разом з кандидатом на посаду президента визначають кандидатів на посади комісарів. Черговий етап — затвердження Європейським Парламентом списку складу Європейської Комісії, після чого відбувається офіційне призначення за згодою держав-членів президента та членів Європейської Комісії. Комісія, з числа своїх членів, обирає заступника або двох заступників президента на термін двох років.
» следующая страница »
1 ... 205 206 207 208 209 210211 212 213 214 215 ... 224