Одночасно з проведенням селянської реформи розроблялася земська реформа. 1 січня 1864 р. набрало чинності Положення про земські установи, згідно з якими нові органи місцевого управління створювалися у 33 губерніях європейської частини Росії [76]. Господарські справи передавалися на вирішення земствам, які у цих питаннях мали повну свободу і незалежність. Обидві реформи доповнювали одна другу, насамперед, у сфері аграрних відносин, соціально-економічної перебудови життя міст і населених пунктів.
Відповідно до земельної реформи царський уряд значно зменшив викупні платежі селян, які згідно з реформою 1861 р. сплачували за землю. Для полегшення виплат за землю земства надавали селянам значну фінансову допомогу, заснували спеціальні селянські земельні банки. У цей час створювалися агрономічні та ветеринарні служби, економічні та сільськогосподарські ради, які надавали селянським господарствам різноманітну методичну і практичну допомогу, купували для них нову сільськогосподарську техніку та впроваджували її. Проводилися сільськогосподарські виставки. Було запроваджено страхування майна. На основі позичкової підтримки швидко відбувався розвиток виробничих артілей.
Велику увагу приділяли вивченню страхової справи, освіти та охорони здоров’я, робіт зі зменшення викупних платежів селян, оцінки міської нерухомості та зі створення земельних кадастрів.
Реформи цього часу відіграли значну роль у розв’ язанні багатьох соціальних проблем, розвитку медицини, освіти, культури.
Завдяки впровадженим реформам в останній третині XIX ст. і на початку XX ст. країна зробила значний крок у напрямі підвищення культурно-освітнього рівня трудових верств населення. Початкова освіта для сільських дітей стала безкоштовною. Відкрилося понад 2000 лікарень. Було створено систему фельдшерських та медичних курсів, аптек, лікарень і фельдшерсько-акушерських пунктів у сільській місцевості. Для зміцнення лікарської справи було введено спеціальний медичний податок. Для виплати пенсій вчителям, лікарям та іншим службовцям, які працювали у сільській місцевості, за ініціативою місцевого самоврядування створювалися спеціальні каси.
З 1906 р. почалася Столипінська реформа. Головна мета її полягала у викоріненні пережитків кріпацтва. Вона дала певну можливість частині цілком зубожілих селян укріпити свої наділи в особисту власність і продати їх, інша частина заможних селян, укріпивши свої наділи й іноді влаштувавшись на відрубах, утворили більш тривке капіталістичне господарство, ніж раніше.
Значною мірою, саме завдяки столипінській аграрній політиці, селянство привласнило на законній підставі чимало общинних та скупило багато поміщицьких земель, придбало значну кількість сільськогосподарської техніки.
Після жовтневого перевороту почався процес ліквідації реформ, який завершився у 1918 р.. За радянської влади ситуація змінилася. Але у 1921 р. було введено так звану «нову економічну політику». НЕП став новим періодом у порівнянні з політикою, яку держава проводила за умов війни та розрухи. Але за мирних умов «продрозверстка» і зниження ринку не відповідали економічним інтересам селянства, послаблювали матеріальні стимули розвитку сільськогосподарського виробництва. НЕП ґрунтувався на використанні товарно- грошових відносин. Допускалися оренда землі та використання найманої праці, залучення іноземного капіталу.
«Продрозверстка» при НЕПІ змінювалася на продподаток. Встановлений розмір продподатку був нижчим, ніж «продрозверстка». Заплативши податок, селянин мав право вільно використовувати продовольчі лишки. Це матеріально стимулювало його для розвитку землеробства і тваринництва.
Постійні війни руйнували економіку країни. Відомий 1933 рік знищив велику кількість селян на Україні. І лише друга половина 60-х років стала важливим періодом у розвитку країни. Покажемо це на прикладі аграрного сектору економіки.
» следующая страница »
1 ... 34 35 36 37 38 3940 41 42 43 44 ... 171