Першою і головною спільністю дарування себе є шлюб і родина, правду про родину Іоанн Павло II читає у світлі Христового апелювання «до початку», коли залишається вираженим первісний намір Творця щодо людини; шлюб є зустріччю і поєднанням, відображенням чоловіка і жінки у Творці, який обрав його місцем призначення існування нових людських осіб. У теології Іоанна Павла II шлюб зростає до рангу «пра-знаку» творчого входження Бога у світ, або «пра-причастя» (знаку привітного і діючого діяння милості). Шлюб стає співучасником творчої любові Бога (Familiaris consortio 28 - Сімейне товариство), приходить у світ і зростає у родині, тоді людина стає більш обарвленою серед широкої спільноти, якій Папа присвячував своє суспільне навчання.
У моральному навчанні Святий Отець зазначає особливий вимір етосу людини як «свідка правди», єдиною вільністю, яка керує правдою. У послушенстві Отцю Христос аж до своєї смерті проголошував властивий людині сенс вільності, який реалізується в особливий спосіб через безкорисливий дар. Бог через совість і призначення закликає людину до вибору правди, драма зневірення людини у правду про свою вільність призводить до драми Христа - визволителя людської свободи» з неволі гріху (Veritatis splendor 86). У своєму навчанні він підтверджує існування універсальних і незмінних моральних норм, що стоять на сторожі непорушної гідності людської особи. Істотним елементом морального навчання Святого Отця є прокламація (проголошення) святості людського життя («Божого дару»). Він бере участь у гідності трансценденції призначення особи. Лише у світлі Христа, який є життям, усі аспекти людського життя набувають особливого значення, залишаючись найособливими через їх надприродний вимір. По- перше, у Evangelium vitae ціла дійсність життя визначена у вимірі святості і поміщена у центр віщування Євангелія. На цій підставі акти безпосереднього вбивства невинної людської істоти, безпосереднього переривання вагітності і евтаназії знайшли своє відображення як «завжди глибоко неморальні». Іоанн Павло ІІ проголошує, таким чином, правду про незрівнянність цінності людської особи, яка залишилась підтвердженою у «Добрій Новині про життя» (Evangelium vitae 80-81).
У теології дій Іоанн Павло II зазначає, що істинним предметом (суб'єктом) історії є особа. Червоною стрічкою в людській історії відомий діалог Бога з людиною, який надає їй позбавляючого характеру (історія позбавлень). Цей діалог, започаткований створінням людини, призначає її радикальному служінню Христу і волі Отця, який сакраментально тривало прийшов у життя Костьолу (Євхаристія). Головною засадою папської теології є христоцентризм, адже Христос є Господарем часу, початком і уособленням історії. Кожен момент охоплений Його втіленням і поставанням із мертвих, христоцентризм доводить, що теологія діянь, згідно з вченням Іоанна Павла II, є найбільш інтегрованою теологією, тому що обіймає у Христі всілякі зустрічі між Богом і світом.
Особливої уваги заслуговує Енцикліка
«Veritatis Splendor» («Сіяння Правди»), що вийшла у 1993 р. [7] і розкриває основні принципи моральної християнської доктрини.
Повчальний і благодіяльний документ розкриває основні питання християнської моралі і починається біблейською медитацією діалогу Ісуса з юнаком, який намагається зрозуміти й усвідомити головні принципи християнської моралі, що досить корисно і повчально широкій читацькій масі молоді
.
Використання ідей і принципів Енцикліки «Veritatis Splendor» дасть змогу не лише застерегти від помилок, а й з новою силою проголосити вирішальну сутність, яка якісно визначає «Новітність Християнської свободи: лише в істині людська воля має людський і відповідальний характер. Власне, із сутності християнської новітності Енцикліка має за мету звернутися до кожної людини доброї волі, щоб дійсним сяйвом, яке виходить з віри, освітити сучасникам момент історії, шлях свободи до добра, висвітлити дорогу людського життя, особистісного і суспільного, дійсно доброго» [42].
» следующая страница »
1 ... 21 22 23 24 25 2627 28 29 30 31 ... 171