— по-третє, виконує функцію забезпечення необхідного правового і політичного захисту економічного суверенітету країни на основі розробки і послідовного проведення у життя законодавчих та нормативних актів, що передбачають охоронні, заохочуючі та забороняючі режими у системі взаємовідносин з іншими країнами;
— по-четверте, утворює стійку та надійну систему розподілу прав, функцій і відповідальності, взаємодії органів і посадових осіб, яка дозволяє швидко і компетентно реагувати на виникаючі загрози і проблемні ситуації у функціонуванні економіки.
Інтереси забезпечення національної економічної безпеки вимагають, щоб у кожний даний історичний момент система управління на високому якісному рівні надійно забезпечила інтереси трансформаційного розвитку з мінімізацією шкоди від загроз, які виникають на основі протиріч цього розвитку. При цьому ранг управління як одного із факторів протидії цим загрозам є надзвичайно високим.
Так, у доповіді про світову конкурентоспроможність у 1992 р., яка була оприлюднена Міжнародним інститутом розвитку управління (Лозанна) і Всесвітнім економічним форумом (Женева), розглядається вплив восьми головних факторів на конкурентоспроможність країни як індикатора національної економічної безпеки. До них належать:
— внутрішній макроекономічний потенціал;
— рівень управління (з позицій нововведень, прибутковості і відповідальності);
— науково-технічний потенціал (під кутом зору успішності фундаментальних і прикладних досліджень);
— ступінь участі у міжнародній торгівлі та потоці інвестицій;
— ступінь впливу урядової політики на створення конкурентного середовища;
— якість і ефективність фінансової системи;
— стан інфраструктури;
— стан і кваліфікація трудових ресурсів.
Серед усіх цих факторів особлива роль належить державному та господарському управлінню як найбільш динамічному фактору процесів, що відбуваються у глобалізованій світовій економіці. При цьому звертають на себе увагу визначні та драматичні зміни у переміщенні центрів розвитку системи управління на сучасному рівні. У групі найбільш розвинутих країн лідирують Японія, Німеччина і Швейцарія.
За критерієм відповідності управління сучасним вимогам, на підставі висновків доповіді, США опинилися на 9-му місці, Франція — на 12-му, Італія — на 14-му, Велика Британія — на 16му. Серед країн іншої групи, яким притаманне бурхливе піднесення економіки за останні десятиріччя, за фактором управління лідирують Сингапур, Гонконг і Тайвань.
жету, що склалися ще у першій половині XX століття, найважливішими новими функціями державного адміністрування є управління та контроль за державними програмами, які плануються і фінансуються у бюджеті США як «окремий рядок». Це забезпечує єдність і взаємозв’язок податкової, фінансової політики і господарської діяльності американської держави, що створює необхідну базу для програмування державного споживання на плановій основі. Особливість економічної політики США кінця XX—початку XXI століття виявляється в тім, що соціально-економічне планування в масштабах країни стало невід’ємною складовою державного господарювання, основою стратегії національної безпеки, а планування господарювання —першоосновою федерального законодавства США про державне управління
.
Держава дедалі більше змушена зосереджуватися на забезпеченні «нового поверху» функцій регулювання нагляду та контролю — безпеки значних обсягів діяльності самих органів державного управління, контролю за його ефективністю та законністю.
Втручання держави в сучасних умовах в економіку США за своєю формою, окрім управління федеральним бюджетом, володінням і управлінням державною власністю, кредитно-фінансовою і соціально-економічною діяльністю, здійснюється і в особливій формі «державного підприємництва». Це організація, фінансування та управління коротко-, середньо- та довгостроковими програмами федерального уряду США на товари та послуги у всіх сферах економіки. У політико-економічному аспекті таким чином в економічній політиці реалізуються національні цілі і пріоритети.
» следующая страница »
1 ... 270 271 272 273 274 275276 277 278 279 280 ... 350