До послідовних фаз кругообороту тіньового механізму вилучення геоекономічної ренти та подальшого її використання належить такий їх ряд:
а) подальше посилення монополізації геоекономічного простору (в тому числі з використанням тіньових засобів) і розширене привласнення геоекономічної ренти елітним сектором;
б) залучення засобів тіньового переміщення геоекономічної ренти із країни-продуцента у країну-реципієнт;
в) використання засобів приховування доходу від фіскального контролю у спеціальних юрисдикціях-сховищах та переміщення «відмитих» доходів у вигляді інвестицій у країну з високим рівнем валютно-фінансового контролю для нового циклу вилучення геоекономічної ренти та подальшого посилення маскування шляхів їх походження.
Засоби монополізації ЗЕД, які утворюють стрибок надлишкової вартості і отримання геоекономічної ренти, можуть бути різні (загальні та спеціальні) залежно від конкретно-історичних умов — від введення прямої монополії держави на здійснення ЗЕД (за радянських часів) до використання широкого кола фіскальних — податково-бюджетних, фінансових та тіньових—інструментів забезпечення особливих монопольних умов діяльності елітного сектора в цій сфері. Тобто весь арсенал засобів — від силового чи адміністративного тиску до застосування різноманітних фінансових, фіскальних обмежень, заборон або, навпаки, пільг, які спрацьовують на утворення бар’єрів на шляху вирівнювання величини прибутку, — є засобами здебільшого тіньової експлуатації ординарного сектора, до якого вдається елітний сектор для утворення та вилучення геоекономічної ренти у ЗЕД. До найбільш незвичайних з них слід віднести утворення зон геоекономічних конфліктів та напруження (Придністров’я, Чечня, Югославія тощо), спеціальних економічних режимів (вільні економічні зони) тощо
.
Серед найбільш сприятливих форм монополізації ЗЕД і отримання геоекономічної ренти, вилучення її тіньовими засобами в умовах гібридизації влади у специфічних трансформаційних умовах нашої країни є створення вільних економічних зон (ВЕЗ) та територій пріоритетного розвитку (ТПР).
Генеза вільних економічних зон історично пов’язана з розвитком стародавніх центрів вільної торгівлі з часів Римської імперії, вільних міст середньовічної Європи й так звані «вільні порти», які створювалися з метою сприяння прискоренню міжнародної торгівлі. Першість набуття статусу «вільного порту» належить м. Генуї (1595 р.). В Україні таким «вільним портом» з 1817 р. стала Одеса, в Росії — Владивосток (1862 р.) та Батумі (1878 р.). Головна економічна функція цих міст полягала у тому, щоб товари на їх територіях складувалися безмитно. З розвитком самої функції сприяння подальшій інтенсифікації міжнародної торгівлі «вільні порти» почали активно переростати у вільні економічні зони, де товари не тільки складувалися безплатно, а й могли піддаватися безподатковій, безмитній подальшій переробці.
З часом, у зв’язку з перетворенням фактора ЗЕД на новий значний чинник активізації економічного зростання ВЕЗ виникають у різних країнах, економічно відсталих чи кризових регіонах, де для залучення інвестицій встановлюються спеціальні пільгові умови в оподаткуванні і валютно-кредитних відносинах. З другого боку, ВЕЗ при недостатній ролі державного регулювання та контролю перетворюються на потужні епіцентри тіньових процесів.
Вільні економічні зони як форма тіньового вилучення геоекономічної ренти особливо інтенсивно почали формуватися у країнах Америки та Західної Європи у 50-х роках XX століття, і вже в 70-ті роки у зв’язку з потужною хвилею лібералізації зовнішньоекономічної діяльності вони набули великого поширення. Тепер у світі налічується понад 800 ВЕЗ, на які припадає майже 8% загального світового обороту—дуже висока питома вага, особливо якщо порівняти даний показник з площею, яку займають зони
» следующая страница »
1 ... 192 193 194 195 196 197198 199 200 201 202 ... 350