У таких умовах ринковий механізм руйнує систему медицини і не сприяє розвиткові медичних технологій та підвищенню якості медичного обслуговування.
Уряд проводить послідовну політику щодо зміцнення вітчизняної
охорони здоров’я. Для консолідації зусиль органів державної впади та органів
місцевого самоврядування на розв’ язанні нагальних проблем указами
Президента України та постановами Кабінету Міністрів затверджено низку
251
національних, державних, цільових програм та заходів. 2002 р. було оголошено Роком охорони здоров’я населення, 2003 - Роком боротьби зі СНІДом. Проте є й чимало проблем.
133 гривні було виділено в 2003 р. на лікування одного громадянина України. У 2004 р. цю суму збільшено до 141 гривні. Середня заробітна плата медиків - одна з найнижчих в Україні. Незважаючи на зростання обсягів фінансування, яке складає 6,5 млрд грн, цих коштів недостатньо, тому що левова частка коштів ( 50-70 %) йде на виплату заробітної плати. Ще 10-20 % установи охорони здоров’я витрачають на тепло, і тільки 20 % іде на лікувально-діагностичний процес і медикаменти, що складає, за одними розрахунками, 2 грн, а за іншими - 10 грн на медикаменти на одного хворого.
Постає нагальна необхідність реформування системи охорони здоров’ я України. Існуюча система викликає справедливі нарікання як з боку медичного персоналу, так і з боку населення, що обслуговується в державних лікувально- профілактичних закладах. Якість медичних послуг залишається низькою, в державних закладах відсутні можливості вільного вибору лікаря, витрати на медичне обслуговування неконтрольовано зростають, при цьому незабезпечені верстви населення фактично позбавлені права на якісну медичну допомогу. Загострюються протиріччя між обсягами державних гарантій щодо охорони здоров’я населення та можливостями їх бюджетного фінансування.
«Концепція соціального забезпечення населення України» передбачає розподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами і громадянами. При цьому держава за рахунок бюджетних коштів повинна була взяти на себе гарантії щодо мінімального рівня медичного обслуговування населення.
Для фінансування інших витрат на охорону здоров’ я передбачалося створити систему медичного страхування, в межах якої за рахунок страхових внесків підприємств, громадян та інших джерел мав формуватися спеціальний фонд медичного страхування. У 2003 р. видатки Зведеного бюджету України на охорону здоров’я у реальному обчисленні склали 31 % від рівня 1992 р. Частка вказаних видатків у ВВП перебуває на рівні 2,98 %. У порівнянні з відповідними міжнародними даними - це доволі низький показник.
За даними Світової організації охорони здоров’ я, в середньому країни
світу витрачають 8 % свого ВВП на медичні заходи, у тому числі 4,8 % ВВП -
за рахунок державних коштів. У країнах з високим рівнем доходів (понад
252
9 361 дол. США на рік) державні видатки на охорону здоров’я в середньому складають 6 % до ВВП. У країнах Західної Європи ці значення коливаються від 5,1 % ВВП у Данії, до 8,1 % - у Німеччині.
В Україні частина видатків держави на охорону здоров’я фінансується з фонду державного страхування. Щорічно на оплату санаторно-курортного лікування спрямовується близько 30 % загальних видатків Фонду. Частина суспільних видатків на охорону здоров’я представлена витратами підприємств на утримання соціально-культурної сфери, в тому числі заводських лікарень і поліклінік. Указані витрати не підлягають оподаткуванню податком на прибуток.
Відповідно до Указу Президента «Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки» від 30.01.1997 р. фінансування сфери охорони здоров’я повинно було переводитися на страхові засади. Ставилося завдання зі створення цільового фонду медичного страхування як складової частини системи обов’язкового державного соціального страхування. Джерелами мали стати внески роботодавців і застрахованих осіб.
» следующая страница »
1 ... 134 135 136 137 138 139140 141 142 143 144 ... 256