Виходячи з зазначеного, можна вважати, що у фінансовій стратегії комерційного банку, спрямованій на мотивацію суб’єктів ринку і збереження коштів у банку, слід застосовувати комплексний підхід. Тобто банк має створювати конкурентно здатні умови залучення коштів не лише для клієнта, а й забезпечити максимально можливий перелік послуг для тих суб’єктів ринку, з якими клієнт здійснює операції в процесі своєї діяльності. Акумуляція коштів кредиторів на строкових рахунках, яка зменшує частку грошових ресурсів, сконцентрованих на рахунках «до запитання» сприяє поліпшенню показників ліквідності та через них — фінансової стійкості банку.
Отже, потрібним є відповідне законодавче забезпечення нормального функціонування Фонду страхування вкладів населення, оскільки чинне законодавство не передбачає повернення вкладів клієнтам у разі банкрутства банку. Одним із інструментів, що застосовується для страхування вкладів клієнтів є використання обов’язкових резервних вимог. Ступінь впливу цього виду монетарних інструментів на стан і розвиток ринку зазвичай розглядається як слабкий і не значний, а от такі непрямі монетарні інструменти, як наприклад, операції на відкритому ринку, аукціони рефінансування, валютні свопи, вважаються такими, що мають значний ступень впливу. Тому в багатьох західних країнах резервні вимоги розглядаються частіше як пасивний інструмент.
Вимоги максимальних резервів використовуються практично в усіх промислово-розвинутих країнах. Проте в застосуванні цього методу регулювання у різних країнах спостерігаються істотні відмінності, пов’язані з національними особливостями економіки кожної країни, наприклад, найвищий рівень спостерігається в Італії, Австралії (25%) та Іспанії (17%). В Японії, навпаки, норма мінімальних резервів за останні роки становила від 2,5 до 0,125%. Банк Англії, що практично не використовує цього інструменту грошово-кредитної політики, встановлює норму на рівні 0,45% обсягу зобов’язань комерційних банків.
Слід зазначити, що чинне положення “Про порядок формування банківською системою України обов’язкових ресурсів” є, безумовно, прогресивним і відповідає меті банківського нагляду. Проте, розвиток банківської системи потребує вдосконалення й переоцінки системи економічних нормативів, що з часом приведе до подальшого зменшення резервних вимог узагалі.
НБУ, відповідно до Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків України, використовує норматив обов’язкового резервування як один із інструментів реалізації грошово-кредитної політики з метою контролю за грошовими агрегатами шляхом зниження (збільшення) грошового мультиплікатора.
Зобов’язання виконувати резервні вимоги виникає у комерційного банку з моменту отримання ліцензії НБУ на право здійснення відповідних банківських операцій. Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансі комерційного банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком коштів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ.
НБУ встановлює для різних видів зобов’язань диференційовані нормативи обов’язкового резервування залежно від природи зобов’язань (депозити, ощадні вклади, поточні рахунки клієнтів та ін.), а також строку зобов’язань чи пасивів (короткострокові пасиви, довгострокові пасиви).
НБУ здійснює контроль за дотриманням комерційними банками нормативу обов’язкового резервування, порівнюючи суму, що визначена на підставі встановленого нормативу, з фактичною середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку. За недотриманням комерційним банком нормативу резервування до комерційного банку можуть застосовуватися такі заходи впливу:
» следующая страница »
1 ... 46 47 48 49 50 5152 53 54 55 56 ... 233