Добута в емпіричному дослідженні інформація стає науковою емпірією у власному змісті слова, коли вона осмислюється, витлумачується в межах визначеного наукового уявлення і стає тим самим передумовою оцінки й подальшого спростування, підтвердження або розвитку тих чи інших наукових гіпотез, концепцій, теорії тощо.
Наукова емпірія існує як функціональне утворення. Це не «чистий досвід«, а результат описування інформації, виявленої в процесі емпіричного дослідження, в межах наукового знання, «оформлення» такої інформації в структурах відповідних наукових уявлень. Інформація, що добувається в результаті емпіричного дослідження, увесь час визначає завдання, формує наукову думку.
Емпіризм як гносеологічне вчення визнає існування в знанні «чистого» емпіричного змісту, який створює свого роду твердий грунт, що є гарантією істинності та навіть свідомості знання. Функція емпіричного дослідження в науці полягає не в тому, що воно виводить наукове пізнання на твердий грунт абсолютної ясності й очевидності, а в тому, що воно постійно розширює обрій непізнаного, задає проблемні ситуації наукового пізнання, ставить перед ним нові завдання, що веде до постійного удосконалювання пізнавальних засобів науки.
Наукова емпірія — це далеко не просто перенесення емпіричної інформації в науковий обіг. Це скоріше побудова наукового знання у зв’язку з наявністю цієї емпіричної інформації. Немає «чисто емпіричного» наукового знання, в якому не було б елементів концептуального змісту. Таке знання містить у собі внутрішню логічну суперечність: якщо це наукове знання, то його формування з необхідністю передбачає використання постійного апарату науки. Діяльність із вироблення нового наукового знання завжди носить конструктивний, творчий характер, а не є простим засвоєнням, перекомпонуванням вихідного змісту.
Характеризуючи особливості засвоєння емпіричної інформації в системі наукового знання, варто мати на увазі, що не йдеться про протиставлення репродуктивної і продуктивної науково-пізнавальної діяльності. Йдеться щодо того, чи змінюються чи ні, а якщо змінюються, то якою мірою, понятійний апарат та пізнавальні засоби науки, що виступають як передумови цієї діяльності.
Отже, науково-пізнавальна діяльність включає емпіричне дослідження, яке передбачає реальні дії з реальними об’єктами та понятійну діяльність. Дії, пов’язані з емпіричним дослідженням, являються передумовою й умовою удосконалення і розвитку понятійного апарату науки.
Методи наукового пізнання поділяють на загальні й спеціальні. Загальні методи наукового пізнання, на відміну від спеціальних, використовуються в дослідницькому процесі в різних науках.
Загальні методи наукового пізнання умовно поділяють на три великі групи:
— методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);
— методи, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання та ін.);
— методи або методологія, що використовуються на теоретичному рівні дослідження (сходження від абстрактного до конкретного, системний, структурно-діяльнісний підхід) [172, С.25].
Спостереження — це найелементарніший метод, який є, як правило, складовою інших емпіричних методів, суть якого полягає у систематичному цілеспрямованому вивченні об’єкта.
Порівняння — це процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об’єктам.
Вимірювання — це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру, яка дає точні, кількісно визначені відомості про об’єкт.
Експеримент — це такий метод вивчення об’єкта, який пов’язаний з активним і цілеспрямованим втручанням дослідника в природні умови існування предметів та явищ або створенням штучних умов, необхідних для виявлення його відповідної властивості.
» следующая страница »
1 ... 34 35 36 37 38 3940 41 42 43 44 ... 381