Політична економія

Поряд із низовими агропромисловими формуваннями у ме­жах окремих областей, районів функціонують регіональні агро­промислові комплекси. Вони охоплюють сільське господарство окремого регіону, галузі, що забезпечують цей комплекс засо­бами виробництва, здійснюють надання виробничих послуг та перероблюють, зберігають та доставляють продукцію до спо­живачів.

В умовах переходу до розвинутих ринкових відносин здійснюється реформування форм господарювання. В Україні цей процес умовно можна поділити на два етапи: перший — перетворення колгоспів у КСП, а радгоспів — в акціонерні то­вариства; другий — реформування КСП на засадах приватної власності на землю і майно, тобто створення приватних підприємств на основі орендно-пайових відносин, а також фер­мерських господарств. В Україні станом на 01.01.2001р. ство­рено 14,9 тис. нових агроформувань. Укладено 5,6 млн дого- ворів—оренди земельної частки (паю) загальною площею в 22 млн га. Лише у 2000 році селяни-орендодавці отримали близь­ко 1,7 млрд грн орендної плати.

Паралельно з реформуванням первинної виробничої ланки в Україні широкого розвитку набуває інфраструктура аграрного сектору економіки. АПК України обслуговують 43 товарні біржі, 388 агропромислових домів, 291 оптово-продовольчих та понад 180 оптово-плодоовочевих ринків, 16589 заготівельних пунктів, 166 кредитних спілок. Створені і функціонують 198 одиниць системи моніторингу цін на сільськогосподарську продукцію та продовольство.

Здійснюються заходи з функціонального наповнення інфраструктури, особливо обслуговуючих кооперативів, заго­тівельних пунктів та торгових домів, які при закупівлі сільсько­господарської продукції у товаровиробників мають забезпечу­вати їм прибутковість та реально формувати великі оптові партії товарів для реалізації через біржовий товарний ринок як для внутрішніх потреб, так і на експорт.

Окрім того, здійснюється приватизація землі промислови­ми підприємствами, на основі чого створюються потужні ви­робничі агропромислові комплекси. Шахта ім. Засядька у До­нецьку є власником 30 тис. га землі, тут є птахофабрика світо­вого зразка, ферма на 200 тис. гусей, ферма на тисячу голів худоби чорно-рябої породи високої продуктивності. Високу ефективність показують фірма “Артеміда” у м. Кіровограді (орендує до 200 тис. га землі), фірма “Чумак” у м. Херсоні та інші. Ці та інші приклади свідчать про те, що на селі не слід протиставляти приватне господарювання державному та колек­тивному.

Господарювання, яке виникає на приватних фермах господа­рювання, на перших порах неспроможне самотужки заповнити всі ніші агропромислового ринку. Штучна суцільна приватиза­ція на селі може призвести до не менших бід, як суцільна штучно нав’язана колективізація в СРСР на початку 30-х років минулого століття.

Високорентабельні крупні колективні чи державні сільсько­господарські підприємства не потрібно перетворювати у при­ватні. А нові форми господарювання: сімейні ферми, селянські господарства, самостійні кооперативи, селянські спілки, при­ватні підсобні господарства, орендні, підрядні та акціонерні товариства, насамперед, мають з’являтись на місці збанкруті­лих господарств, колгоспів та радгоспів.

14.4.   Рентні відносини

Однією з особливостей сільськогосподарського виробниц­тва є наявність постійного додаткового доходу в господарствах, які ведуть господарювання в кращих умовах.

Крім того, власність землі породжує також особливий до­ход. Таким доходом є земельна рента. У цілому, земельна рен­та — це не трудовий доход, який отримує земельний власник. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю і право господарювання на землі.

В історії земельних відносин розрізняють докапіталістичну (рабовласницьку та феодальну) і капіталістичну земельну рен­ту. Земельна рента визнавалась і при соціалізмі.

 

« Содержание


 ...  86  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я