Поряд із низовими агропромисловими формуваннями у межах окремих областей, районів функціонують регіональні агропромислові комплекси. Вони охоплюють сільське господарство окремого регіону, галузі, що забезпечують цей комплекс засобами виробництва, здійснюють надання виробничих послуг та перероблюють, зберігають та доставляють продукцію до споживачів.
В умовах переходу до розвинутих ринкових відносин здійснюється реформування форм господарювання. В Україні цей процес умовно можна поділити на два етапи: перший — перетворення колгоспів у КСП, а радгоспів — в акціонерні товариства; другий — реформування КСП на засадах приватної власності на землю і майно, тобто створення приватних підприємств на основі орендно-пайових відносин, а також фермерських господарств. В Україні станом на 01.01.2001р. створено 14,9 тис. нових агроформувань. Укладено 5,6 млн дого- ворів—оренди земельної частки (паю) загальною площею в 22 млн га. Лише у 2000 році селяни-орендодавці отримали близько 1,7 млрд грн орендної плати.
Паралельно з реформуванням первинної виробничої ланки в Україні широкого розвитку набуває інфраструктура аграрного сектору економіки. АПК України обслуговують 43 товарні біржі, 388 агропромислових домів, 291 оптово-продовольчих та понад 180 оптово-плодоовочевих ринків, 16589 заготівельних пунктів, 166 кредитних спілок. Створені і функціонують 198 одиниць системи моніторингу цін на сільськогосподарську продукцію та продовольство.
Здійснюються заходи з функціонального наповнення інфраструктури, особливо обслуговуючих кооперативів, заготівельних пунктів та торгових домів, які при закупівлі сільськогосподарської продукції у товаровиробників мають забезпечувати їм прибутковість та реально формувати великі оптові партії товарів для реалізації через біржовий товарний ринок як для внутрішніх потреб, так і на експорт.
Окрім того, здійснюється приватизація землі промисловими підприємствами, на основі чого створюються потужні виробничі агропромислові комплекси. Шахта ім. Засядька у Донецьку є власником 30 тис. га землі, тут є птахофабрика світового зразка, ферма на 200 тис. гусей, ферма на тисячу голів худоби чорно-рябої породи високої продуктивності. Високу ефективність показують фірма “Артеміда” у м. Кіровограді (орендує до 200 тис. га землі), фірма “Чумак” у м. Херсоні та інші. Ці та інші приклади свідчать про те, що на селі не слід протиставляти приватне господарювання державному та колективному.
Господарювання, яке виникає на приватних фермах господарювання, на перших порах неспроможне самотужки заповнити всі ніші агропромислового ринку. Штучна суцільна приватизація на селі може призвести до не менших бід, як суцільна штучно нав’язана колективізація в СРСР на початку 30-х років минулого століття.
Високорентабельні крупні колективні чи державні сільськогосподарські підприємства не потрібно перетворювати у приватні. А нові форми господарювання: сімейні ферми, селянські господарства, самостійні кооперативи, селянські спілки, приватні підсобні господарства, орендні, підрядні та акціонерні товариства, насамперед, мають з’являтись на місці збанкрутілих господарств, колгоспів та радгоспів.
14.4. Рентні відносини
Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є наявність постійного додаткового доходу в господарствах, які ведуть господарювання в кращих умовах.
Крім того, власність землі породжує також особливий доход. Таким доходом є земельна рента. У цілому, земельна рента — це не трудовий доход, який отримує земельний власник. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю і право господарювання на землі.
В історії земельних відносин розрізняють докапіталістичну (рабовласницьку та феодальну) і капіталістичну земельну ренту. Земельна рента визнавалась і при соціалізмі.
» следующая страница »
1 ... 81 82 83 84 85 8687 88 89 90 91 ... 220