Функціонування міжнародної валютної системи забезпечує ефективну міжнародну торгівлю товарами і послугами, досягнення взаємної вигоди учасників зовнішньоекономічної діяльності.
Процес формування та розвитку міжнародної валютної системи здійснювався в чотири етапи:
1. Паризька валютна система (1816—1914). Її ще називають системою золотого стандарту, яка давала змогу кожній країні- учасниці вільно обмінювати свої національні валюти на золото (і навпаки) за фіксованим курсом. Перевагами цієї системи були: відсутність різких коливань валютних курсів, спекуляцій із про- дажу-купівлі іноземної валюти, жорстке саморегулювання; недоліками — відмова від самостійної грошової політики, залежність від видобутку золота.
2. Генуезька валютна система (1922—1944). Вона характеризується наявністю золотодевізного стандарту, відповідно до якого паралельно із золотом функцію міжнародних платіжних засобів виконували американський долар і англійський фунт стерлінгів. Золотодевізний стандарт був перехідною ланкою до системи регу-
льованих валютних курсів, передусім до системи золотовалютного стандарту, що виникла в 30-ті роки XX ст. і цілком сформувалася в середині 50-х років. Саме тоді паперові гроші перестали обмінювати на золото.
3. Бреттон-Вудська валютна система (1944—1976). Її основою була система золотовалютного, а надалі — золотодоларового стандарту. Вона передбачала тверді обмінні курси валют країн- учасниць до курсу долара; фіксований курс долара до золота; стабільний курс національної валюти відносно іншої валюти; закріплювала за золотом функції кінцевих грошових розрахунків між країнами. Регулювання міжнародних валютних відносин покладалося на створений у 1945 р. МВФ.
4. Ямайська (Кінгстонська) валютна система (започаткована у 1976 р., набула чинності 1 квітня 1978 р.). Вона побудована на принципі поєднання довгострокової гнучкості плаваючих валютних курсів і короткострокової стабільності. Одночасно було запроваджено міжнародну платіжну і резервну валюту — спеціальні права запозичення (СПР), яка стала виконувати деякі функції світових грошей: регулювання сальдо платіжного балансу, обсягів міжнародної ліквідності, зіставлення вартості національних валют, поновлення офіційних резервів і розрахунків з МВФ. Проте вона не змогла зайняти того місця, яке їй відводилось при створенні, не похитнула позиції американського долара. Проте певних резервних функцій набули інші валюти промислово розвинутих країн: марка ФРН, швейцарський франк, японська ієна, а з 2002 р. —- евро.
Економічну роль світових грошей виконують девізи — національні та колективні валюти (наприклад, евро). Колективні валюти у зовнішньоекономічних зв'язках почали використовувати внаслідок кризи світової валютної системи, що спричинило заміну золота як світових грошей паперовими та іншими розрахунковими сурогатами. Такі валютні одиниці запроваджували передусім як розрахункові гроші для зіставлення курсів національних валют. Колективні валюти не випускали у формі банкнот або монет (євробанкноти і монети з'явилися 1 січня 2002 р.), їх фіксували на рахунках, тобто вони були безготівковими. У процесі інтернаціоналізації господарського життя цілком можливе формування універсального наднаціонального платіжного засобу — світових грошей.
Сучасна міжнародна валютна система розвивається під впливом трансформації господарств найрозвинутіших країн, потреб світової економіки, розширення міжнародних економічних відносин. При цьому вона виконує свою основну функцію, яка полягає у регулюванні сфери міжнародних розрахунків і валютних ринків для забезпечення стабільного економічного росту, стримування інфляційних процесів, підтримання зовнішньоекономічного обміну, платіжного обороту різних країн світу.
» следующая страница »
1 ... 416 417 418 419 420 421422 423 424 425 426 ... 452