18 760
15,7
72,7
77,2
країни з перехідною економікою
5831
7,0
10,6
4,2
країни, що розвиваються
865
77,3
16,7
18,6
Отже, відносні позиції окремих країн у структурі світового господарства визначають тільки на основі комплексу основних економічних показників з поправкою на експертну оцінку відносного політичного впливу кожної з них на міжнародну економіку.
Інтернаціоналізація виробництва. Міжнародні корпорації
Інтернаціоналізація виробництва. Всеохоплюючою тенденцією розвитку сучасного світового господарства є інтернаціоналізація виробництва. Головним її чинником став перехід розвинутих країн у 60—80-ті роки XX ст. на нову високотехнологічну базу виробництва, засновану на інформаційних технологіях. Це стимулювало інтернаціоналізацію відтворювальних процесів у інтеграційному (через зближення, взаємопристосування національних господарств) і транснаціональному (через створення міжнаціональних виробничих комплексів) напрямах.
Інтернаціоналізація виробництва — процес усуспільнення виробництва на міжнародному рівні шляхом формування і розвитку стійких економічних зв'язків і взаємозалежностей між країнами світу на основі спеціалізації і кооперації виробництва.
Свідченням інтернаціоналізації виробництва є подолання від- творювальним процесом меж національних кордонів, утвердження його як органічної складової процесів на інтернаціональному, світовому рівнях.
Передумови інтернаціоналізації господарських зв'язків сформувалися на етапі переходу до великого машинного виробництва всередині окремих держав. Різні види і форми обміну економічною діяльністю між ними зумовили появу специфічних міжнародних відносин, які охоплюють торгівлю, рух капіталу, робочої сили, наукових і технологічних знань, досвіду, інформації. У сучасних умовах НТП як найдієвіший чинник інтернаціоналізації економіки набуває нових ознак, пов'язаних із переходом від переважно зовнішньоторговельних зв'язків до міжнародного науково- технічного і виробничого співробітництва. Постійні зміни характеру і змісту праці під впливом НТП супроводжуються посиленням спеціалізації та орієнтації виробництв і країн на випуск товарів, які приносять найбільшу економічну вигоду.
Одночасно з поглибленням господарських відмінностей окремих країн-виробників зростає їх взаємозалежність не тільки в процесі обміну результатами праці, айв організації спільного виробництва на принципах кооперації, комбінування, взаємодоповнювання виробничо-технологічних і ресурсно-збутових процесів. Тобто МПП «роз'єднує» виробників і водночас створює господарські стимули для їх «поєднання», консолідації зусиль на різних стадіях виробництва та реалізації товарів. Оскільки жодній країні вже не вигідно мати тільки «своє виробництво», національні економіки все більш інтегруються у світове господарство. Ця тенденція розвитку міжнародної економіки спрямована на створення єдиного світового ринку капіталів, товарів і послуг, економічне зближення та об'єднання країн у єдиний міжнародний господарський комплекс.
Становлення світового господарства в основному завершилося майже століття тому, коли його суб'єкти — провідні країни світу — насильно залучили до своїх зовнішньоекономічних зв'язків увесь світ. Відносини між метрополіями та іншими країнами були нерівноправними, експлуататорськими, вибудовувалися на нееквівалентному обміні ресурсами і продуктами виробництва. Вони суттєво змінилися у другій половині XX ст., особливо у 70—80-ті роки, свідченням чого стали такі процеси і тенденції:
— перехід промислово розвинутих країн, що виявили здатність ефективно розвиватися без колоніальних країн, до постін- дустріальної моделі енерго- і ресурсозберігаючого виробництва інтенсивного типу з широким використанням досягнень НТП;
» следующая страница »
1 ... 387 388 389 390 391 392393 394 395 396 397 ... 452