— залучення до монопольного надприбутку через сферу обігу частини додаткової вартості, що виробляється на немонополізова- них підприємствах. Передумовою цього є те, що монополія не задовольняється отриманням звичайного і надлишкового прибутків як форм додаткової вартості, створеної на своїх підприємствах;
— використання монополіями як джерела надприбутку вартості частини необхідного продукту дрібних виробників;
— нееквівалентний обмін зі слаборозвинутими країнами;
— використання монополіями, крім реального, фіктивного капіталу (акцій та інших цінних паперів).
Система ринкових цін за розвинутого капіталізму складається з немонопольних і монопольних цін. Механізмом установлення не монопольних цін є взаємодія попиту і пропозиції на товари не- монополізованих підприємств. Їх основою є ціна виробництва.
Засобом привласнення монопольного прибутку є монопольна ціна — грошова форма суспільної (ринкової) вартості товару, встановлена монополією на рівні вище або нижче рівноважної ціни з метою отримання монопольного прибутку. Її структурними складовими є витрати постійного і змінного капіталу на виробництво товарів (С + V), середній прибуток (Рсере) і монопольний надприбуток (Рмт). Якщо монопольну ціну позначити символом Рмон , то Р =(С + V) +Р д + Р
мон ' / серед мон
Монопольні ціни утворюють складну підсистему цін, яка характеризує відносини монополії з іншими монополіями, иемоно- полістичними підприємствами, найманими працівниками і державою. Серед них виокремлюють монопольно високі та монопольно низькі ціни.
• Монопольно високі ціни. За ними монополії реалізують свої товари. Вони завжди вищі за ціни виробництва і вартість товарів. Особливу роль у встановленні й підтриманні таких цін відіграє Держава, встановлюючи, нерідко за участю зацікавлених монополій, ціни на велику кількість їх товарів і послуг. Монопольно високими є ціни на продукцію монополій, що поставляється за державними контрактами. Як правило, точкою їх відліку є найвищі витрати виробництва галузі.
• Монопольно низькі ціни. За ними монополії купують товари інших товаровиробників. Вони завжди нижчі вартості, а іноді й витрат виробництва відповідних товарів. Здебільшого нижчою за свою вартість є й ціна робочої сили, оскільки постійне перевищення її пропозиції над попитом знижує ціну робочої сили відносно
величини її вартості. Монопольно низькі ціни встановлюють на товари, які виробляють державні підприємства і продають великим монополіям. Збитки від продажу монополіям палива, електроенергії, надання товарних послуг і послуг зв'язку за низькими цінами держава покриває за рахунок коштів державного бюджету.
Держави розвинутих країн впливають також на ціни зовнішнього ринку своєю експортно-імпортною політикою. Стимулюючи експорт товарів монополій через систему субсидій та експортних премій, держава тим самим стимулює зростання цін. А встановлюючи митні обмеження на ввезення імпортних товарів, вона штучно зменшує кількість товарів на внутрішньому ринку, що стимулює постійне зростання цін. Через державу монополістичний капітал мас змогу в певних межах регулювати ринкові ціни у своїх інтересах.
Якщо за вільної конкуренції попит і пропозиція цілком залежали від ринкової ціни, на яку ніхто з учасників торговельних угод не міг впливати, то за монополістичного капіталізму фірми- мопополісти певною мірою управляють попитом і пропозицією, а відповідно і цінами. Нерідко вони встановлюють монопольно високі ціни на свою продукцію, що перевищують суспільну вартість або можливу рівноважну ціну, навмисно створюють зони дефіциту за рахунок скорочення обсягів виробництва і штучного збільшення попиту покупців.
» следующая страница »
1 ... 276 277 278 279 280 281282 283 284 285 286 ... 452