Політична економія
незмінному чи менш значному збільшенні попиту на нього призводить до зниження норми позичкового відсотка.
Позичковий відсоток — перетворена форма тієї частки додаткової вартості, яку функціонуючі капіталісти вимушені віддавати власникам позичкового капіталу.
Оскільки за широкого розвитку кредитних відносин кожен власник капіталу має змогу віддати його у позику, остільки позичковий відсоток набуває загального значення і застосовується не лише щодо доходу на запозичений капітал, а й щодо доходу (прибутку) на власний капітал функціонуючих підприємців.
Підприємницький дохід — частина прибутку, отримана внаслідок використання позичкового капіталу, яка залишається у функціонуючих підприємців.
Наприклад, позичковий капітал обсягом у 500 дол., що використовується промисловим підприємцем для виробництва певних товарів, має органічну будову 4:1, тобто розпадається на постійний (С) і змінний (V) капітали в обсязі 400С та 100 V, а норма додаткової вартості становить 100 %. За таких умов вартість виробленої продукції (W) дорівнюватиме 600 дол. (400С + 100V+ 100т = 600W).
Реалізувавши товари за ціною, що відповідає їх вартості, підприємець одержить середній прибуток (Рсеред) як перетворену форму додаткової вартості в розмірі 100 дол. Він поділяється на дві частини:
50 % — підприємницький дохід, що буде присвоєний функціонуючим підприємцем за організацію І здійснення виробництва товарів
50 % — позичковий відсоток, що буде присвоєний кредитором за послугу в наданні позичкової суми грошей
В умовах розвинутого підприємництва поділ прибутку на дві частини набуває загального характеру і стає повсякденним явищем. Це зумовлює зацікавленість підприємців і кредиторів у підвищенні ефективності використання позичкового капіталу.
В економічній літературі існує погляд щодо паразитичного характеру позичкового капіталу та його власників — рантьє. Цьому Погляду протистоїть точка зору, згідно з якою позичковий капітал виконує суспільно корисну і в цьому сенсі продуктивну функцію. Застосування позичкового капіталу, як відзначав свого часу Дж.-М. Кейнс, розширює межі ринку засобів виробництва, предметів особистого споживання, обсяги яких визначаються відношенням граничної ефективності капіталу і нормою відсотка. Різниця між цими величинами визначає істинну прибутковість інвестицій. Збільшення кількості грошей у «діловому обороті», створення
сприятливого клімату для інвесторів, на думку Кейнса, повинні підвищити «граничну ефективність капіталу», ділову активність, а також зайнятість населення. Високі відсоткові ставки негативно впливають на норму прибутку, що змушує підприємців утримуватися від капіталовкладень. Крім того, нові інвестиції завжди пов'язані з ризиком, а тому власники капіталу надають перевагу грошовим, а не виробничим накопиченням. Кейнс називав це «перевагою ліквідності». Цим пояснюється надлишок грошового (позичкового) капіталу за дефіциту інвестицій. Пониження відсоткових ставок стимулює капіталовкладення, а значить, ставить на службу суспільству розум, енергію і кваліфікацію фінансистів та підприємців. Елементи теорії Кейнса застосовувались у США в 70-ті роки XX ст. як державна економічна політика («рейганоміка»).
Норма позичкового відсотка
Рівень дохідності позичкового капіталу відображає норма позичкового відсотка — відношення суми річного доходу від позичкового капіталу до суми позичкового капіталу:
Сума річного доходу від позичкового капіталу
----------------------------------- 100%
Сума позичкового капіталу
Наприклад, на виданий у позику капітал 200 тис. дол. його власник отримав річний дохід 8 тис. дол. Норма відсотка становитиме:
лг--Д™^-100.«ц.
200 тис.дол.
» следующая страница »
1 ... 180 181 182 183 184 185186 187 188 189 190 ... 452