Лихварський капітал
Лихварський капітал був породженням дефіциту коштів у сфері обігу. Сутність його полягала у наданні грошей у позику і поверненні їх із приростом — лихварським відсотком.
Лихварський капітал — характерна для докапіталістичного способу виробництва самостійна форма капіталу, що приносила високі відсотки від
його позики.
У докапіталістичну еру лихварський капітал функціонував у двох основних формах: позики великим землевласникам і позики дрібним виробникам. Їх використовували не як капітал, а як платіжні та купівельні засоби. Використання як засобу платежу і було основною функцією лихварського капіталу.
Його особливість полягала у надто великому відсотку за позику (40 %, 50 %, 100 % і більше). Лихвар як особа, яка пропонувала грошові позики на умовах сплати великих відсотків, присвоював у грошовій формі всю вартість створеного додаткового продукту, а інколи й частку необхідного продукту дрібних товаровиробників, закріпачених селян, рабів. Непосильні відсотки часто провокували народні збурення. Тому іноді влада обмежувала їх, як це зробив у XII ст. київський князь Володимир Мономах, установивши обмеження 20 % на рік. Лихварство, обплутуючи позиковими обов'язками як знать, так і селян, спричиняло занепад продуктивних сил, форм виробництва і власності рабовласницького та феодального суспільств. Водночас, підтримуючи панівний клас, воно гальмувало зміни в суспільних, економічних і політичних відносинах. Проте у своїй головній сутності лихварський капітал сприяв створенню передумов переходу до капіталістичного підприємницького господарства, оскільки був одним із важливих чинників нагромадження капіталу. В руках лихварів концентрувалися значні грошові суми.
З появою приватної власності на засоби виробництва, формуванням товарного господарства, розвитком товарно-грошових відносин посилювались майнова диференціація, розмежування багатіїв та бідноти. Крім того, лихварі давали грошові позики під заставу земельних ділянок, що дедалі більше посилювало диференціацію суспільства, оскільки призводило не тільки до обезземелення, а й до перетворення займача у найманого працівника, зумовлювало відчуження селян від засобів виробництва.
Лихварями за рабовласництва були переважно купці, відкупники податків, а за феодалізму — купці та великі землевласники.
Підрив монопольного становища лихварського капіталу у відносинах між кредиторами та позичальниками грошей почався з переходом до вільного підприємництва і розвитком ринкових відносин, коли промислові й торговельні підприємці почали самі надавати кредит під посильні відсотки та створювати кредитні товариства. Поступово сформувалася кредитна система, яка відповідала вимогам розвитку підприємництва та забезпечувала отримання позик під невисокий відсоток. Кредитна справа була започаткована через невдоволення лихварством. Промисловий капітал і створена ним кредитна система поступово витіснили лихварський капітал на другорядні позиції. Так виник породжений промисловим капіталом новий вид капіталу, що функціонує як позичковий капітал.
Сутність, джерела, функції та особливості позичкового капіталу
Сутність позичкового капіталу. На перший погляд позичковий капітал не відрізняється від лихварського: обидва приносять відсотки; кредитор дає позику, позичальник її повертає та виплачує відсотки. Однак сутність відносин між позичальником і кредитором за капіталізму докорінно змінилась. Основними позичальниками є функціонуючі підприємці: промисловці та торговці, що використовують позику як капітал для отримання прибутку, тобто надані в позику гроші є капіталом не лише для кредитора, а й для позичальника.
Позичковий капітал — грошовий капітал, який передається у позику і приносить власнику дохід у формі позичкового відсотка.
» следующая страница »
1 ... 177 178 179 180 181 182183 184 185 186 187 ... 452