Найпринциповішими щодо з'ясування природи прибутку є питання про його сутність, джерело та форми. Меркантилізм стверджував, що прибуток створюється у невиробничій сфері, а його джерело — зовнішня торгівля. Класична англійська школа виводила його зі сфери виробництва, започаткувавши основоположну в системі економічного аналізу трудову теорію вартості. Один із чільних її представників А. Сміт доводив, що прибуток є відрахуванням з продукту праці найманого робітника, а в інших випадках трактував його як породження капіталу. Проте класична школа не розкрила джерело та матеріальний зміст прибутку. Найближче до розуміння економічної природи прибутку підійшов Д. Рікардо, який послідовно трактував прибуток як відрахування з продукту праці найманих робітників, сформулював закон оберненої залежності заробітної плати і прибутку, вважав відсоток і земельну ренту відрахуванням з прибутку, а сам прибуток розглядав як прибуток промислового капіталу. Однак Д. Рікардо не зміг пояснити, як він утворюється.
Механізм утворення і джерело прибутку розкрив марксизм. Взявши за основу обґрунтовану класичною політекономією трудову теорію вартості, К. Маркс звернув увагу на двоїстий характер праці, що створює товар, і на цій основі сформулював теорію додаткової вартості. Згідно з нею найманий працівник, виробляючи своєю працею товар, не тільки переносить на нього вартість спожитих засобів виробництва, а й створює нову (додану) вартість, складовими якої є еквівалент вартості робочої сили та додаткова вартість, яка і набуває форми прибутку.
З'ясування сутності прибутку вибудовується на усвідомленні, що і в природі, і в економіці сутність будь-якого явища не збігається з формами її вияву. Якщо б форма вияву і сутність речей та явищ збігалися, тоді зайвою була б наука. Цей філософський, за- гальнонауковий підхід дає змогу з'ясувати прибуток як перетворену форму додаткової вартості. Подібно до того, як заробітна плата є перетвореною формою вартості (ціною) робочої сили, так і додаткова вартість набуває перетворених форм, однією з яких (поряд з торговим прибутком, банківським відсотком, земельною рентою, дивідендом) є промисловий прибуток.
Як відомо, додаткова вартість створюється живою працею найманих працівників і тому постає як функція змінного капіталу, який разом із постійним утворює капіталістичні витрати виробництва. Оскільки підприємець-капіталіст витрачає не свою працю на виробництво товарів, а лише свій капітал, то витрати виробництва здаються йому «природною ціною», «реальною», «внутрішньою» вартістю товару, а прибуток як надлишок витрат виробництва він сприймає як надбавку до «внутрішньої» вартості товару (витрат виробництва), що створюється у сфері обігу. Таке спотворене уявлення про прибуток зумовлене тим, що підприємці, авансуючи свій капітал на придбання засобів виробництва (С) і робочої сили (V), не усвідомлюють специфічної функції змінного капіталу у виробництві додаткової вартості — вони однаковою мірою очікують приросту авансованого капіталу від змінного і постійного капіталу. Спотворенню уявлень про сутність прибутку як надлишку над «внутрішньою» вартістю товару сприяє і господарська практика обрахування витрат виробництва, яка не розмежовує і не враховує особливих функцій постійного і змінного капіталу у створенні та зростанні вартості товарів.
Попри те, зв'язок між прибутком і витратами виробництва справді існує. Оскільки для підприємця вартість товарів (С + V + + т) постає у формі витрат виробництва (С + V), в яких згладжена різниця між постійним і змінним капіталом, то додаткова вартість (т) на поверхні господарської практики набуває форми прибутку. Якщо прибуток позначити символом Р (profit), а витрати виробництва — К, то формула вартості товару W = С + V + т поступово змінюватиметься: W = С + (V + т), потім W = (С + V) + т, далі W = К + т і остаточно — W = К + Р. На цьому етапі аналізу формули W = C + V+ т та W = К + Р у кількісному аспекті тотожні, оскільки К = С + V, а Р = т. Проте вони різняться якісно. У формулі W = С + (V+ т) дужками охоплено змінний капітал і додаткову вартість, що підкреслює її залежність від змінного капіталу. У формулі W = (C + V) + m дужками охоплено капіталістичні витрати виробництва, чим створюється уявлення, що додаткова вартість є породженням усього авансованого капіталу. Формулою ж W — К + Р маскуються вартість товару і її складові — у ній перенесена на товар вартість спожитих засобів виробництва (постійного капіталу — С) та вартість робочої сили (змінного капіталу — V), тобто (С + V) без розмежування між собою набувають форми капіталістичних витрат виробництва, а додаткова вартість У вигляді прибутку — породження всього авансованого капіталу (витрат виробництва). Тому додаткова вартість, представлена як породження всього авансованого капіталу, за словами К. Маркса, набуває перетвореної форми прибутку.
» следующая страница »
1 ... 152 153 154 155 156 157158 159 160 161 162 ... 452