Політична економія

Найпринциповішими щодо з'ясування природи прибутку є питання про його сутність, джерело та форми. Меркантилізм стверджував, що прибуток створюється у невиробничій сфері, а його джерело — зовнішня торгівля. Класична англійська школа виводила його зі сфери виробництва, започаткувавши основопо­ложну в системі економічного аналізу трудову теорію вартості. Один із чільних її представників А. Сміт доводив, що прибуток є відрахуванням з продукту праці найманого робітника, а в інших випадках трактував його як породження капіталу. Проте класич­на школа не розкрила джерело та матеріальний зміст прибутку. Найближче до розуміння економічної природи прибутку підійшов Д. Рікардо, який послідовно трактував прибуток як відрахування з продукту праці найманих робітників, сформулював закон обер­неної залежності заробітної плати і прибутку, вважав відсоток і земельну ренту відрахуванням з прибутку, а сам прибуток розгля­дав як прибуток промислового капіталу. Однак Д. Рікардо не зміг пояснити, як він утворюється.

Механізм утворення і джерело прибутку розкрив марксизм. Взявши за основу обґрунтовану класичною політекономією трудо­ву теорію вартості, К. Маркс звернув увагу на двоїстий характер праці, що створює товар, і на цій основі сформулював теорію до­даткової вартості. Згідно з нею найманий працівник, виробляючи своєю працею товар, не тільки переносить на нього вартість спо­житих засобів виробництва, а й створює нову (додану) вартість, складовими якої є еквівалент вартості робочої сили та додаткова вартість, яка і набуває форми прибутку.

З'ясування сутності прибутку вибудовується на усвідомленні, що і в природі, і в економіці сутність будь-якого явища не збіга­ється з формами її вияву. Якщо б форма вияву і сутність речей та явищ збігалися, тоді зайвою була б наука. Цей філософський, за- гальнонауковий підхід дає змогу з'ясувати прибуток як перетво­рену форму додаткової вартості. Подібно до того, як заробітна пла­та є перетвореною формою вартості (ціною) робочої сили, так і до­даткова вартість набуває перетворених форм, однією з яких (по­ряд з торговим прибутком, банківським відсотком, земельною рентою, дивідендом) є промисловий прибуток.

Як відомо, додаткова вартість створюється живою працею найманих працівників і тому постає як функція змінного капіта­лу, який разом із постійним утворює капіталістичні витрати ви­робництва. Оскільки підприємець-капіталіст витрачає не свою працю на виробництво товарів, а лише свій капітал, то витрати виробництва здаються йому «природною ціною», «реальною», «внутрішньою» вартістю товару, а прибуток як надлишок ви­трат виробництва він сприймає як надбавку до «внутрішньої» вартості товару (витрат виробництва), що створюється у сфері обігу. Таке спотворене уявлення про прибуток зумовлене тим, що підприємці, авансуючи свій капітал на придбання засобів ви­робництва (С) і робочої сили (V), не усвідомлюють специфічної функції змінного капіталу у виробництві додаткової вартості — вони однаковою мірою очікують приросту авансованого капіталу від змінного і постійного капіталу. Спотворенню уявлень про сутність прибутку як надлишку над «внутрішньою» вартістю то­вару сприяє і господарська практика обрахування витрат вироб­ництва, яка не розмежовує і не враховує особливих функцій пос­тійного і змінного капіталу у створенні та зростанні вартості то­варів.

Попри те, зв'язок між прибутком і витратами виробництва справді існує. Оскільки для підприємця вартість товарів (С + V + + т) постає у формі витрат виробництва (С + V), в яких згладжена різниця між постійним і змінним капіталом, то додаткова вар­тість (т) на поверхні господарської практики набуває форми при­бутку. Якщо прибуток позначити символом Р (profit), а витрати виробництва — К, то формула вартості товару W = С + V + т по­ступово змінюватиметься: W = С + (V + т), потім W = (С + V) + т, далі W = К + т і остаточно — W = К + Р. На цьому етапі аналізу формули W = C + V+ т та W = К + Р у кількісному аспекті тотож­ні, оскільки К = С + V, а Р = т. Проте вони різняться якісно. У формулі W = С + (V+ т) дужками охоплено змінний капітал і до­даткову вартість, що підкреслює її залежність від змінного капі­талу. У формулі W = (C + V) + m дужками охоплено капіталістич­ні витрати виробництва, чим створюється уявлення, що додатко­ва вартість є породженням усього авансованого капіталу. Фор­мулою ж W — К + Р маскуються вартість товару і її складові — у ній перенесена на товар вартість спожитих засобів виробництва (постійного капіталу — С) та вартість робочої сили (змінного капі­талу — V), тобто (С + V) без розмежування між собою набувають форми капіталістичних витрат виробництва, а додаткова вартість У вигляді прибутку — породження всього авансованого капіталу (витрат виробництва). Тому додаткова вартість, представлена як породження всього авансованого капіталу, за словами К. Маркса, набуває перетвореної форми прибутку.

 

« Содержание


 ...  157  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я