Довгостроковий період. Охоплює час, протягом якого підприємство (фірма) задіює нові виробничі потужності з урахуванням досягнутого рівня науки, техніки, технологій. Тобто протягом цього періоду всі фактори виробництва змінюються, хоч базові технології можуть залишатися незмінними.
Усе це означає, що короткостроковий і довгостроковий періоди у виробничій діяльності фірми не повинні асоціюватися з конкретним проміжком часу. Поділ на постійні та змінні витрати виробництва має сенс тільки для короткострокового періоду, в межах якого економічний аналіз дає змогу побачити економічну різницю між змінними і постійними витратами капіталу.
Неокласична теорія вирізняє й інші види витрат виробництва, класифікуючи їх за різноманітними критеріями, які обумовлюються функціями витрат виробництва у виробничій діяльності підприємств. З огляду на це розрізняють загальні (валові) витрати — tc (total cost), середні витрати — ас (average cost), граничні (мар- жинальні) витрати — тс (marginal cost) та ін.
Загальні (валові) витрати виробництва (tc). Це сукупність усіх видів витрат на придбання факторів виробництва, тобто сума постійних — fc (fixed cost) і змінних — УС (variable cost) витрат авансованого капіталу. Тому tc = fc + vc.
Середні витрати виробництва (ас). Витрати, яких потребує виробництво одиниці продукції. Їх розраховують як частку від ділення загальних витрат на весь обсяг виробництва продукції. У свою чергу, їх поділяють на середні загальні, середні постійні та середні змінні витрати.
• Середні загальні витрати (atc). Вони є загальними витратами виробництва на одиницю продукції. Визначаються двома способами: 1) шляхом ділення суми загальних витрат на кількість (обсяг) виробленої продукції (q): atc = tc/q; 2) шляхом підсумовування середніх постійних витрат і середніх змінних витрат: atc = afc + avc.
• Середні постійні витрати (afc). Загальні постійні витрати на одиницю продукції. Визначаються шляхом ділення постійних витрат (fc) на відповідну кількість виробленої продукції: afc = fc/q.
• Середні змінні витрати (avc). Загальні змінні витрати на одиницю продукції. Визначаються шляхом ділення постійних витрат (fc) на відповідну кількість виробленої продукції: avc = = vc/q.
Важливого значення неокласична теорія надає граничним показникам: граничним витратам, граничному доходу тощо.
Граничні (маржинальні) витрати (тс). Це додаткові до загальних витрати виробництва, яких потребує збільшення виробництва на одну одиницю продукції. Нерідко в економічній літературі їх називають маржинальними, додатковими, диференційованими витратами.
З огляду на функціональні особливості їх поділяють на граничні постійні (fmc) та граничні змінні (vmc) витрати. Оскільки постійні (фіксовані) витрати в короткостроковому періоді функціонування підприємства не змінюються, то постійні граничні витрати — fmc завжди дорівнюють нулю. Визначаються граничні витрати виробництва лише зростанням змінних витрат у зв'язку з випуском додаткової одиниці продукції. Величина їх перебуває в обернено пропорційній залежності від граничної продуктивності праці.
Важливим є розуміння того, що граничні (додаткові) одиниці продукту повинні бути забезпечені найбільш дешевим способом. Як правило, граничні (додаткові) витрати виробництва представлені змінними витратами — витратами на сировину, матеріали, Паливо, робочу силу. Для їх визначення необхідно знати, як змінюються існуючі загальні витрати при зростанні виробництва продукції на одну одиницю. Певні особливості дії цього механізму розкриває табл. 2.7.
Розподіл витрат виробництва в грошових одиницях
Таблиця 2.7
|
Кількість
» следующая страница » |