Основу заробітної плати Сміт, як і Петті, вбачав у вартості сукупності засобів для життя й розвитку не лише працівника, а також його сім'ї. Нижньою межею вартості таких засобів він вважав певний фізичний мінімум, який повинен визначатись відповідно до існуючих на певний час у країні рівня життя і норм споживання. У баченні цієї проблеми далі, ніж Сміт, сягнув поглядом Рікардо, який вирізняв природну й ринкову ціну праці.
Природна ціна праці. Під нею розуміють сукупність життєвих засобів, необхідних для розширеного відтворення робітничого класу.
Ринкова ціна праці. Формується під впливом пропозиції та попиту, коливаючись навколо природної вартості праці.
Таке розуміння отримуваних власником робочої сили грошей за свій товар не розкриває сутності відносин між суб'єктами акту купівлі-продажу, оскільки воно ірраціональне. Якщо, наприклад, продається праця, а не робоча сила, то за законом вартості еквівалентом праці має бути заробітна плата, а сама праця як процес творення вартості нічим не відрізняється від уречевлених (змертвілих) чинників процесу виробництва. Але як може працівник продавати на ринку працю, якщо процес виробництва відбувається за умови поєднання предмета, знарядь праці та робочої сили? Таке поєднання відбувається тільки після обумовлення відносин між роботодавцем і працівником, тобто після визначення рівня оплати праці та її умов. Отже, продається не праця, оскільки її ще немає, а лише розумова та фізична здатність до неї, яка називається робочою силою. Праця є лише одним із визначальних аспектів товару робоча сила, а саме її споживчою вартістю.
Якби продавець робочої сили отримував еквівалент своєї праці, то вкладений у придбання робочої сили капітал підприємця не мав би джерела свого приросту. Він лише переносив би свою вартість на створений товар. Крім того, продаж праці як товару не дає можливості визначати її вартість, оскільки вартість і є втіленою у товарі працею. З огляду на те, що працівник — носій «людського капіталу», який працює під контролем власника засобів виробництва, він набуває унікальної властивості не лише відтворювати у процесі праці вартість власної робочої сили у формі заробітної плати, а й створювати її надлишок у формі додаткової вартості, що постає як прибуток.
Отже, заробітна плата за своєю сутністю не може бути оплатою праці, вона є лише ціною товару робоча сила. Основа ціни будь- якого товару, а отже, й робочої сили — його вартість, яка вимірюється суспільно необхідними затратами робочого часу на його створення.
Доводячи, що продається саме робоча сила, а не праця, К. Маркс послуговувався такими чотирма аргументами:
1. Якби продавалася праця, то вона була б наявна на ринку. Проте робітник виходить на нього тому, що йому через відсутність засобів виробництва ніде працювати, а це означає відсутність праці.
2. Якби продавалась праця, то, як і будь-який товар, вона мала б вартість — була б уречевленою, опредмеченою, фігурувала б у формі предмета. На основі такого тлумачення можна стверджувати, що праця є уречевленою працею. Але це нереально, оскільки праця — живий, цілеспрямований процес застосування людиною своїх розумових і фізичних здібностей, процес виробництва вартості та споживчої вартості у формі блага (товару).
3. Якби продавалась праця, то це означало б обмін живої праці на уречевлену в грошах працю. Тоді жива праця має або дорівнювати уречевленій, але це нічого не дає капіталісту, або перевищувати її. Однак прирівнювання нерівних величин унеможливлює визначення вартості, з чого випливає висновок, що праця не має вартості, хоч і є її джерелом і мірилом.
4. Якби продавалася праця, то стосовно цього квазітовару (лат. quasi — ніби, немовби) також необхідно було б застосувати працю як мірило вартості всіх товарів. Виходить, що вартість праці вимірюється працею.
» следующая страница »
1 ... 124 125 126 127 128 129130 131 132 133 134 ... 452