Податковий менеджмент

Багато новаторів виступають співвласниками малих фірм, де є сприятливі умови для творчого пошуку й самовираження. При цьому наявність різних компенсаторів високого ризику дозволяє інтенсивно «розмножуватися» дрібним господарським формам, особливо в «технополісах». Керівники великих підприємств імі­тують досвід дрібного бізнесу, створюючи внутріфірмові «вен- чури», передаючи більші повноваження пошуковим і проектним групам, поширюючи «фантомні», тобто фіктивні, акції внутріш­ніх «венчурів», що мають ходіння усередині корпорації й при ко­мерційному успіху обмінюються на реальні цінні папери.

Механізм акумулювання творчих ідей і пропозицій включає: усіляку підтримку новаторської діяльності вищим керівництвом, швидкість і гласність розгляду заявок, простоту і ясність усіх про­цедур, заохочення подачі як індивідуальних, так і групових про­позицій. Менеджери застосовують широке коло форм визнання результатів творчості, ентузіазму, ініціативи. Це й індивідуальне та групове нагородження, і присвоєння почесних титулів та звань (кожна фірма може робити це по-своєму), і вручення грамот, же­тонів, і публікація результатів у бюлетенях з наступною випла­тою гонорарів тощо.

Світовий досвід підтверджує високу здатність до виживання компаній, які широко використовують можливості міжфірмової кооперації, підтримують сталі ділові зв’язки з постачальниками і споживачами, беруть участь у різних мережевих структурах під­приємництва. Високий рівень кооперації праці усередині фірми є показником ефективності її роботи.

Бізнесмени великих корпорацій вважають, що найбільш пер­спективним ресурсом майбутнього є рівень освіти працівників (робочої сили).

Нова парадигма управління змінює ставлення до традицій­ного портрета ділової людини, розширює межі функціонування менеджменту, створюючи нові сфери його застосування, включа­ючи податкову систему.

Високий рівень кооперації праці усередині фірми стає най­важливішим фактором конкурентоспроможності. На міжнародно­му конгресі з планування й стратегічного управління (Вашингтон, 1990 р.) представники великого бізнесу відзначали, що у найближ­чому майбутньому рівень освіти і кваліфікації робочої сили й мож­ливість об’єднати її зусилля стануть головним стратегічним ресур­сом корпорації.

Як об’єднати такі зусилля на тлі руйнування традиційних умов стабільної зайнятості, що відбувається нині, відсутності га­рантованих доходів, коли високим є динамізм створення нових організаційних форм? Що можна запропонувати натомість? По- перше, мова сьогодні йде про надання широкому колу працівни­ків можливості для підвищення рівня освіти і професійної майс­терності. Сама фірма має зайняти в цій справі активну позицію, спрямовуючи сюди значні ресурси. (Зазначимо, що американські корпорації витрачають на навчання й підвищення кваліфікації працівників, за різними оцінками, від 30 до 50 млрд. доларів на рік). По-друге, на зміну стереотипам про непорушність принци­пів організації й оплати праці приходить використання «пакетів» різноманітних програм мотивації, організаційного розвитку, а та­кож перегляд традиційної культури фірми, включаючи «страте­гію залучення».

Основу стратегії «залучення» становлять нові підходи до співучасті працівника в підготовці й прийнятті господарських рі­шень на мікрорівні. У свою чергу, трансформується й зміст управ­лінської роботи, розмиваються межі поняття «кадри управління». Традиційне адміністрування все більше поступається місцем ви- сокопрофесійному лідерству. Інноваційна організаційна культура фірми покликана мотивувати працівників до об’єднання зусиль у досягненні корпоративних цілей, зміцнювати лояльність робіт­ників та службовців своєї компанії, поєднувати поточні й перспек­тивні інтереси окремих працівників, груп і корпорацій у цілому.

 

« Содержание


 ...  67  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я