3. Інвестування - прибутковість. Такий тип конфлікту викликаний інтересами довгострокового розвитку і короткостроковими цілями. Зокрема така ситуація можлива між дрібними акціонерами, які прагнуть дивідентів та підприємством, яке потребує розширення.
4. Короткострокові цілі - довгострокові стратегії. Вибір підприємства у цьому структурному конфлікті полягає у виборі між продажем й купівлею акцій, між довгостроковими планами розвитку та негайною віддачею капіталу. За невизначених умов підприємство втрачає центр управління й лідерства, частину акціонерів, що не розуміють політики підприємства.
5. Централізація - децентралізація. Одна з провідних тенденцій у поведінці організації, яка породжує структурні конфлікти, - це коливання між централізацією та децентралізацією. Головна проблема, яка постає під час даного конфлікту - встановлення кількості працівників, що матимуть відношення до прийняття управлінських рішень.
6. Зростання - стабільність. Децентралізовані системи стимулюють розвиток і структурне зростання організації, централізація та посилення контролю призводять до появи стабільності, обмеження зростання. Виникає організаційний конфлікт між розвитком і збереженням стабільності діяльності підприємства (Назарова Г.В. Структурні конфлікти в моделях “коливання” та “розвитку” виробничо-економічної системи // Фінанси України. - 1999. - №8. - С.34-39).
Розглянуті структурні конфлікти на практиці носять комплексний характер, тому й становлять особливу небезпеку для розвитку підприємства.
Шляхи виходу з організаційної кризи на підприємстві
Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку й підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих і застосуванні нових методів й форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою з метою запобігання виникнення організаційної кризи.
Залежно від місця прийняття та реалізації організаційних рішень, їх масштабності й ступеня впливу на проміжні та кінцеві результати діяльності можна виділити два напрямки організаційного прогресу - загальносистемний і внутрішньовиробничий (рис.8.10).
|
Загальносистемний (галузевий, міжгалузевий, регіональний) |
------------------------------ ► |
Внутрішньовиробничий (локальний) |
||||
|
|
і |
к 4 і |
і |
|
||
Ключові об’єкти
Удосконалення організації виробництва
Раціоналізація елементів господарського механізму
Поліпшення організації праці
Рис.8.10 Напрямки та об’єкти організаційного прогресу
Загальносистемний організаційний прогрес окреслює орієнтири для розробки і прийняття високоефективних організаційних рішень внутрішньовиробничого характеру, які, в свою чергу, сприяють підвищенню організаційного рівня більш складних виробничо-господарських ситем.
До основних сучасних тенденцій організаційного прогресу слід віднести:
□ прискорення темпів розвитку окремих (деконцентрації, кооперування, конверсії, диверсифікації) та посилення взаємозв’язків усіх форм організації виробництва, що забезпечує демонополізацію виробництва, конкуренцію, ефективність діяльності;
□ посилення безперервності та гнучкості виробництва шляхом впровадження автоматичних ліній, робототехнічних комплексів, гнучких виробничих систем, що забезпечують ріст продуктивності праці, мінімізацію втрат часу, прискорюють оновлення виготовлюваної продукції;
» следующая страница »
1 ... 285 286 287 288 289 290291 292 293 294 295 ... 433