Отже, від рівня організації виробничого процесу залежить рівень організації виробництва підприємства в цілому.
Форми прояву організаційної кризи
Досвід усіх економічно розвинутих країн переконує, що мільярди доларів були витрачені на спроби змінити економічне становище фірм через реформування чи вдосконалення організаційних структур. Однак, незважаючи на високу кваліфікацію і професіоналізм менеджерів, їх спроби були марними. Причиною, на думку фахівців, було те, що типові схеми реструктуризації впроваджувалися в існуючі підприємницькі структури без урахування глибинних механізмів розвитку системи організації, фундаментальних законів формування та функціонування структур.
Але поза володіння належними знаннями, урахуванням природних законів розвитку організації, можливий лише тимчасовий успіх, що має місце в більшості підприємств у перехідній економіці.
Організаційна криза виявляється як криза поділу й інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, як відділення адміністративних одиниць, регіонів, філій чи дочірніх фірм.
В організаційному устрої будь-якої соціально-економічної ситеми можуть загострюватися організаційні відносини. Це загострення має прояв в ділових конфліктах, безвідповідальності, складності контролю, що буває при надмірному чи швидкому рості соціально-економічної системи, зміні умов її функціонування та розвитку, помилках при частковій реконструкції організації, бюрократичних проблемах, організаційна криза часто виявляється як параліч організаційної діяльності.
Одна з основних причин виникнення організаційної кризи структур - їхнє хаотичне незаплановане формування з дрібних структурованих ланок у інтегровані системи без координації в управлінні й узгодження в процесі формування. Іншою причиною є наявність сил, що конкурують всередині організації, в її неформальній структурі. Зіткнення таких сил, наявні протиріччя та домінуючі тенденції визначають напрямок розвитку організації й характер цього розвитку.
Зв’язки встановлюються між частинами цілісної структури, що існують не лише як структурні одиниці (цехи, відділи, робочі місця), а й як взаємопов’язані компоненти. Вплив структурних одиниць одна на одну визначає поведінку організації. Організаційно-структурний зв’язок означає, що будь-яка дія по відношенню до структурної одиниці впливає на досягнення цілі організації.
Наявність зв’язків в самій організації зумовлює структурне напруження - параметр, що визначається різницею елементів і розбіжністю їх власної мети. Напруження структури диктує напрямок розвитку системи, визначає її належність до організаційної кризи.
Отже, структурне (організаційне) напруження і структурний (організаційний) конфлікт є формами прояву організаційної кризи.
Організаційне напруження виникає між елементами, що знаходяться на різних рівнях ієрархії організаційної структури та мають неконфліктні цілі. Організаційний конфлікт породжується напруженням між двома елементами, що є конкурентами, перебуваючи на одному рівні ієрархії в організаційній структурі. Так, наявність постійних структурних конфліктів призводить організацію до кризи.
Основні типи конфліктів:
1. Персонал - витрати. До його появи призводить вимога збільшення працівників для виконання завдань, пов’язаних із розширенням виробництва та паралельне скорочення витрат на утримання персоналу. Ці вимоги встановлюються не водночас, а мають циклічний характер. Порушення зв’язку між бажаннями зростання й можливістю його реалізації - потенційний шлях до конфлікту, а, отже, й до кризи.
2. Прибуток - витрати. Бажання підприємства отримати максимально можливий прибуток пов’язане з потребою скорочення витрат виробництва, однак зростання призводить до збільшення сукупних витрат, що позначається на скороченні прибутку на перших порах. Така ситуація породжується протилежністю цілей структурних і функціональних підрозділів підприємства.
» следующая страница »
1 ... 284 285 286 287 288 289290 291 292 293 294 ... 433