Друга група проблем антикризового управління пов’язана із ключовими сферами життєдіяльності підприємства. Це перш за все методологічні проблеми її життєдіяльності. В процесах їх вирішення формулюються місія і ціль управління, визначаються шляхи, засоби і методи управління в умовах кризової ситуації. Ця група включає комплекс проблем фінансово-економічного характеру. Існують також проблеми організаційного, правового, соціально- психологічного змісту.
Проблематику антикризового управління можна представити і в диференціації технологій управління (третя група проблем). Вона включає в загальному вигляді проблеми прогнозування кризи і варіантів поведінки соціально-економічної системи в кризовому стані, проблеми пошуку необхідної інформації і розробки управлінських рішень. Проблеми аналізу і оцінки кризових ситуацій також мають велике значення. Тут існує багато обмежень по часу, кваліфікації персоналу, браку інформації тощо. В цій же групі можна розглядати і проблеми розробки інноваційних стратегій, які сприяють виводу підприємства з кризи.
Четверта група проблем включає конфліктологію і селекцію персоналу, яка завжди супроводжує кризові ситуації. Не можна упускати із структури антикризового управління і проблеми інвестування антикризових заходів, маркетингу, а також проблеми банкрутства і санації підприємств.
Антикризове управління складом своїх типових проблем відображає ту обставину, що воно являється типом управління, якому притаманні як загальні для управління риси, так і специфічні її характеристики.
Мета й завдання антикризового управління
Деструктурні зрушення в економіці, нестабільність параметрів зовнішнього середовища, розриви налагоджених виробничих зв’язків, роздержавлення і високий рівень банкрутства підприємств, подальша їх санація та реструктуризація - вимагають перегляду вироблених стереотипів управлінського мислення і переходу до нових форм і методів системи управління в порівнянні із тими, що склалися за умов командно- адміністративної економіки. Триваючі процеси диференціації й інтеграції структур, методів й інших елементів систем управління виробництвом також спонукають зміни в управлінні.
Визначальною проблемою управління всередині будь-якого підприємства постає адекватність стимулів і форм взаємодії параметрів об‘єкта і суб‘єкта управління умовам й методам розв‘язання завдань виробництва, його ефективності.
Характеристики зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства в умовах сучасного виробництва і соціального розвитку працівників усіх категорій надзвичайно рухливі. При цьому виробничі системи володіють рядом особливостей, знаючи і володіючи якими, можна ефективно управляти ними. До них відносяться:
□ нестаціонарність окремих параметрів системи і стохастичність (імовірність) її поведінки;
□ унікальність і непередбачуваність поведінки системи в конкретних умовах і разом з тим наявність у неї граничних можливостей, зумовлених наявними ресурсами;
□ здатність змінювати свою структуру і формувати варіанти поведінки;
□ здатність протистояти тенденціям, що руйнують систему;
□ здатність адаптуватися до умов, що змінюються;
□ здатність і прагнення до цілеутворення, тобто формування цілей усередині системи [20, с.21].
Становлення та формування виробничої системи, природно, зумовлено виникненням чи формуванням на ринку попиту на продукцію, здатного задовольнити вимоги покупців. Тобто будь-яка виробнича система повинна бути пристосована до тривалого існування із задоволення купівельного попиту, що змінюється.
Як наслідок, маємо виробничо-економічні проблеми оптимізації нових зв’язків (зовнішніх і внутрішніх), їх взаємодії в організаційному, економічному і науково-технічному аспектах.
» следующая страница »
1 ... 255 256 257 258 259 260261 262 263 264 265 ... 433