2.3.4. Форми міжнародних розрахунків
Міжнародні розрахунки здійснюється, перш за все, в зовнішній торгівлі за надані послуги та некомерційні операції при кредитуванні і русі капіталів між країнами, в тому числі пов’язаному з будівництвом об’єктів закордоном при наданні різного роду допомог, підтримок.
Міжнародні розрахунки — це система організації і регулювання платежів за грошовими зобов“язаннями та вимогами, що виникають поміж юридичними особами і громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин.
Серед міжнародних розрахунків переважають платежі із зовнішньої торгівлі, послуг, кредитів та інвестицій. Міжнародні розрахунки в основному здійснюються через банки за допомогою кореспондентських договірних відносин, що обумовлюють ведення кредитними установами кореспондентських рахунків. З цією метою банки укладають між собою кореспондентські угоди про відкриття рахунків (“но- стро” — рахунки даного банку в інших банках, і “лоро” — рахунки інших банків уданому банку), в яких обумовлюються порядок розрахунків, величина комісійної винагороди, а також методи поповнення кореспондентського рахунку в міру витрачання коштів. Ці розрахунки здійснюються переважно у безготівковому порядку. До способів розрахунків відносяться: чек, вексель, банківська тратта, переказ (поштове, телеграфне/телексне, міжнародне платіжне доручення, платіжне доручення за системою СВІФТ (Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансовихтелекомунікацій, створене 1973 р.), завдяки якій процес передачі інформації при здійсненні розрахунків скоротився від 1 год. до 20 хв).
Стан міжнародних розрахунків залежить від умов зовнішньоторговельних контрактів, міжнародних правил та звичаїв, банківської практики, валютного законодавства та інших факторів. Для страхування валютних ризиків, що виникають при міжнародних розрахунках, застосовуються різні захисні застереження.
В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів.
Механізм міжнародних розрахунків здійснюється за допомогою вироблених світовою практикою правил і звичаїв. Так, розрахунки з використанням документарних акредитивів регламентовані Уніфікованими правилами і звичаями, які вперше були прийняті Міжнародною торговою палатою на Віденському конгресі в 1933 р., іякіпе- ріодично переглядаються (нині діє редакція 1933 р.). Розрахунки у формі інкасо регламентуються Уніфікованими правилами з інкасо (вперше розроблені Міжнародною торговою палатою у 1936 р.; нині діє редакція 1978р.). При цьому до цих документів приєднуються не країни, а банки. У випадках приєднання правила і звичаї стають обов’язковими для банків і їх клієнтів, які використовують вказані форми розрахунків.
Форми міжнародних розрахунків, що застосовуються у міжнародній практиці, подібні до тих, що мають місце у внутрішньоекономічних розрахунках. Світова практика виробила такі методи і форми як інкасо, акредитив, банківський переказ, авансові розрахунки, розрахунки за відкритим рахунком, а також розрахунки у вигляді векселів, чеків, кредитних карток.
Основними формами міжнародних розрахунків є інкасо й акредитив.
Суть інкасової форми розрахунків полягає в тому, що банк за дорученням його клієнта (експортера чи кредитора) отримує платежі від імпортера (платника) після відвантаження товарів і надання послуг. Отримані кошти зараховуються на рахунок клієнта в банку. Здебільшого використовується документарне і чисте інкасо (на основі цього стягуються платежі з імпортера).
Документарне інкасо — інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами, або тільки комерційними документами.
Чисте (просте) інкасо — це інкасо фінансових документів (перевідні і прості векселі, чеки, платіжні доручення й інші документи, що використовуються для здійснення платежів), які не супроводжуються комерційними документами.
» следующая страница »
1 ... 57 58 59 60 61 6263 64 65 66 67 ... 169