Міжнародна економіка

Інвестиційна діяльність уряду відрізняється від інвестиційної діяльності вищеописаних груп інвесторів. Для уряду ні прибуток, ні власний капітал уже не є чинниками, що визначають завдання інвес­тування. Уряд подібно фірмам може використовувати запозичені кош­ти як для довгострокового інвестування (будівництво доріг, аеропортів, медичних закладів), так і для споживання, наприклад, він може ви­пускати державні облігації для фінансування додаткових трансферт­них платежів, направляти інвестиційні кошти для погашення внутріш­нього та зовнішнього державного боргу, підтримання курсу національ­ної валюти, направляти позики для отримання товарних кредитів від тих країн, які виділили позики.

З поняттям іноземних інвестицій пов’язані поняття «втеча капіта­лу» та «чистий приплив капіталу». Переведення значних розмірів ка­піталу в країни з більш сприятливим інвестиційним кліматом (для 218

Інвестори

С

1 Збереження та І заощадження, 1 неспожита частина
Запаси компанії, нерозподілений прибуток, амортизаційний та іштгі фонди, іттттті фонди, інші власні засоби (ноу позареалізаційні)	Кошти, залучені за рахунок продажу акцій, облігацій, інших цінних паперів; довгострокові кредити і позики.
Прибутки державних підприємств, податкові надходження, відрахування у державні фонди соціального страхування, державні резерви	Внутрішні і зовнішні ■ позики (державні 1 облігації, казначейські 1 зобов’язання)

Фізичні

особи

Корпорації

(уряд)

Мал. 12.2. Першоджерела та мотивація утворення інвестиційних ресурсів уникнення високого оподаткування, негативних наслідків інфляції, ризику експропріації та ін.) — це втеча капіталу. Її головною метою є вигідна гарантованість його розміщення в інших країнах. Різниця між обсягом надходження грошових коштів із-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивозу капіталу у формах позик іноземним постачальникам чи купівлі фінан­сових активів зарубіжних емітентів складає чистий приплив капіталу.

Основу вкладення іноземного приватного капіталу складають прямі та портфельні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції — це вкладення капіталу з метою отриман­ня підприємницького прибутку (доходу), та вкладення, які зумовлені довгостроковими економічними інтересами і забезпечують контроль інвестора над об’єктом інвестування. Мотивація утворення ПІІ пода­на на схемі (мал. 12.3).

Зменшення капітальних витрат і ризиків при створенні нових потужностей

Підвищення ефективності існуючого маркетингу

Пропагандистські

престижі

Персональні

Придбання нових каналів торгівлі

Проникнення на конкретний географічний ринок

Придбання джерел сировини або нової виробничої бази

Екологічні

Розширення діючих виробничих потужностей

Реалізація переваг дешевих чинників виробництва

Вивчення потреб, набуття управлінського досвіду на нових ринках та ін.

Можливість запобігати циклічності або сезонності

Пристосування до умов країни, яка приймає капітал

Пристосування до процесу скорочення життєвого циклу

Мал. 12.3. Мотивація створення ПІІ

Зазначимо, що прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції (частка доходу об’єкта інвестування, яка не розподі­ляється і не переводиться прямому інвесторові). До прямих інвестицій також належать всі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асо­ційованими компаніями. Якщо розглянути кількісний критерій роз­межування прямих інвестицій і портфельних, то ним є 10 %, але він не має реального впливу на прийняття рішень об’єктом інвестування. І навпаки, якщо частка інвестора становить більше 10 %, але він не має реального контролю над об’єктом, то відповідна інвестиція не виз­нається прямою.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 122 123 124 125 126 127128 129 130 131 132  ... 215