Вагомий внесок у розробку ідей маржиналізму зробила Австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її засновником став професор Віденського університету Карл Менгер (1840-1921 рр.), який виклав основи теорії граничної корисності в “Основах політичної економії”(1871 р.). Ідеї К. Менгера розвинув Фрід- ріх фон Візер (1851-1926 рр.) в працях “Походження та основні закони господарської цінності” (1884 р.) і “Природна цінність” (1889 р.), а також професор Віденського університету, президент Австрійської академії наук, міністр фінансів Австрії Ейгем Бем-Баверк (1851-1919 рр.) в працях “Основи теорії цінності господарських благ”(1886 р.), “Природна вартість” (1889 р.), “Капітал і прибуток” (1889 р.), “Позитивна теорія капіталу” (1891 р.), “Теорія Карла Маркса та її критика” (1896 р.).
За К. Менгером гранична корисність певного блага визначається двома чинниками - інтенсивністю індивідуальної потреби і рідкістю (або запасом) цього блага. К. Менгер категорично не визнавав вплив ціни на граничну корисність. Принцип спадної корисності такий: вартість однорідного блага визначається тією найменшою корисністю, якою володіє остання одиниця цього запасу.
Більш розгорнутий виклад теорії граничної корисності дав Е. Бем-Баверк. Він розрізняв суб’єктивну цінність (особисту оцінку товару споживачем і продавцем) і об’єктивну (пропорції обміну, які формуються на ринку у ході конкуренції). Межі коливання ціни товару залежать від граничної корисності: верхня максимальна межа товару - це суб’єктивна оцінка з боку покупця, нижня мінімальна ціна - з боку продавця. Е. Бем-Баверк розробив оригінальну психологічну теорію процента, за якою для раціонального суб’єкта, зокрема власника грошового капіталу, певне благо має більшу граничну корисність у теперішньому часі, ніж у майбутньому. Походження процента Е. Бем-Ба- верк пов’язував із впливом фактора часу на граничні корисності.
Ф. Візер використовував принцип граничної корисності для оцінки вартості витрат виробництва. Згідно з законом Ф. Візера вартість витрат виробництва є похідною від вартості продукту. Він ввів категорію “альтернативні витрати”, відстоював втручання держави в економіку і виступав захисником приватної власності.
Теорія Кембриджської школи представлена дослідженнями А. Маршала, Ф. Еджворта, А. Пігу, Р. Хоутрі.
Альфред Маршал (1842-1924 рр.) виступає засновником нового напрямку економічної науки - неокласичного аналізу, який означає компромісне поєднання різних теоретичних концепцій. Розробив теорії ринкової рівноваги, еластичності попиту, пропозиції. Слідом за В. Дже- вонсом А. Маршал запропонував поняття “економікс”. У центрі наукових пошуків А. Маршала - ціна продукту, яку він розглядає як найважливіший елемент ринкової економіки. У контексті співвідношення ціни й корисності він виводить поняття “споживчого надлишку”. Ціна пропозиції залежить від дії таких факторів виробництва: землі, праці, капіталу і організаторських здібностей. А. Маршал розрізняв дію трьох періодів часу.
Френсіс Еджворт (1845-1926 рр.) ввів в економічну теорію як метод дослідження граничної корисності благ криві байдужості, ставши одним із розробників ординалістської (порядкової) версії граничної корисності. Ф. Еджворт першим почав застосовувати економічні індекси.
Артур Пігу (1877-1959 рр.) - автор концепції економіки добробуту. Погляди А. Пігу сприяли утвердженню ідеї про необхідність обмеженого державного регулювання ринкової економіки. Значну увагу він приділяв проблемі зайнятості населення, яку зв’язував з рівнем заробітної плати і реальним попитом на працю.
Ральф Хоутрі (1879-1975 рр.) розглядав економічну діяльність у тісному зв’язку з політикою, етикою, владою держави, психологією. Розробив основи грошово-кредитної політики. Р. Хоутрі ефективно поєднав кількісну теорію з рухом рівня цін.
» следующая страница »
1 ... 35 36 37 38 39 4041 42 43 44 45 ... 100