Більш інтенсивного характеру процес розробки програм переходу України до ринку набув після прийняття Верховною Радою Акта “Про незалежність” (24 серпня 1991 р.). У жовтні 1991 р. Верховна Рада України схвалила розроблені Кабінетом Міністрів “Основні напрямки економічної політики України в умовах незалежності”
, а у квітні 1992 р. Кабінет Міністрів України затвердив “Програму економічних реформ і політики України” для подання її Міжнародному валютному фонду
.
В останньому документі зазначається, що Україна як суверенна держава почала самостійно формувати свою власну економічну політику з часу проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. і основні напрямки цієї політики будуть базуватися на принципахдемократизації, свободи підприємництва і відкритості для інтеграції у світове економічне співтовариство.
Розбудова ефективної національної політики розглядається як гарантія незалежності держави і виходить із всебічного осмислення шляхів економічного розвитку, які десятиліттями нав’язувалися Україні у вигляді жорстко за- централізованої системи господарювання колишнього Союзу.
У зв’язку з цим “Програмою...” намічалося здійснити комплекс заходів щодо поглиблення реформи, створення реальних гарантів невідворотності переходу до ринкової економіки, зокрема у сфері:
а) фінансової політики;
б) грошово-кредитної політики;
в) лібералізації цін;
г) зовнішньоекономічної політики;
д) програми приватизації;
е) інвестиційної політики;
ж) програми розвитку конкурентних ринків;
з) антимонопольних заходів;
і) політики доходів і обмеження та регулювання заробітної плати;
ї) захисту більш вразливих верств населення.
До розбудови ринку в Україні треба підходити виважено, але водночас не можна гаяти час, бо економічна криза, яка триває занадто довго і яка призвела до небувалого падіння рівня суспільного виробництва, ускладнює вирішення цього справді епохального завдання. До того ж не можна ігнорувати деякі об’єктивні обставини, які випливають із специфіки економіки України, специфіки самого процесу переходу.
По-перше, Україна, як складова частина колишнього Союзу, не мала власної економічної системи, її економіка обслуговувала єдиний народногосподарський комплекс і була фактично підсистемою економіки Союзу. Про це свідчить хоча б той факт, що в Україні вироблялося лише 20% кінцевого продукту, тобто економіка республіки значною мірою залежала від економічних зв’язків з іншими регіонами СРСР.
По-друге, Україна сьогодні не має власних ресурсів сучасних енергоносіїв (нафти, газу) і майже на 90% залежить від їх імпорту (переважно з Російської Федерації). Єдина енергетична галузь — вугледобувна — складається з підприємств (шахт) переважно збиткових, які потребують або кардинальної реконструкції, або повинні бути ліквідовані як безперспективні.
По-третє, на території України розташовано майже 40% підприємств могутнього військово-промислового комплексу (ВПК) колишнього Союзу, більшість з яких підлягають конверсії (перебудови, зміни профілю), а цей процес тривалий і потребує значних коштів.
По-четверте, для України завдання полягає в тому, щоб не тільки здійснити демонтаж командно-адміністративної системи, зробити структурну перебудову ринкового типу, а й фактично створити власну економічну систему, яка б синтезувала власні історичні здобутки і враховувала досвід розвинутих країн Заходу.
Класичний шлях формування ринкової економіки, який пройшли свого часу розвинуті країни Заходу, йдучи від аграрного суспільства до індустріального, не придатний для України. Вона має розробити та реалізувати власну модель ринкового трансформування, яка полягає в порушенні звичайного, класичного порядку, а саме в побудові, з одного боку, ринкової системи в умовах індустріального суспільства, якому притаманні риси командно-адміністратив-
» следующая страница »
1 ... 93 94 95 96 97 9899 100 101 102 103 ... 384