У долі колишнього СРСР, як держави, та її національної безпеки, не останню роль у дев’яностих роках минулого століття відіграла фінансово-економічна непристосованість держави до зовнішнього світового ринкового середовища, ізольованість її політичної, економічної та фінансової систем. Значна частина коштів вкладалась у військово-промисловий комплекс та підтримку прокомуністичних режимів за кордоном, а не у взаємовигідну торгівлю. Завдяк цьому радянський карбованець, що знаходився в обігу на той час, вже після перших ринкових перемін, швидко здав позиції іноземній валюті, і перш за все долару, за курсом якому спочатку не уступав.
Наукового змісту ринкова економіка набуває тоді, коли розглядається товарне виробництво, регулятором якого є ринок з його товарними відносинами, де вирішальну роль відіграють поняття вартості товару і грошей. Вартість товару — це втілені в продукті товарні відносини, які виникають між людьми, що брали участь у виготовленні продукту відповідно до кількості та якості затраченої праці кожним виробником. Відхилення цін від вартості веде до порушення еквівалентного обміну товарами, а отже, й товарних відносин.
Закон єдності товарного і грошового обігу та механізм інфляції грошей свідчить: оскільки гроші є еквівалентом вартості виготовлених товарів, який має самостійну форму існування, то рух товарів і рух грошей співпадає і проводиться лише в протилежних напрямах: товар переходить від продавця до покупця, а гроші — від покупця до продавця. А тому сума грошей повинна дорівнювати сумі вартостей вироблених товарів, виражених у грошових одиницях.
Історія неодноразово доводила, що стан банківської справи залежить від форми влади та здійснюваних нею функцій. На території України грошовий обіг з’явився ще за скіфів, коли велась активна внутрішня та зовнішня торгівля, що зумовило появу зачатків банківської справи. За часів Київської Русі великі київські князі карбували власні гроші. Серед археологічних знахідок найвідоміші монети — золотники Володимира Великого та срібляники Ярослава Мудрого. За княжої доби як у Київській Русі, так і Галицько-Волинському князівстві принципи організації фінансів, фінансового механізму були однакові. На початку існування Київської Русі не було нормативно-правового забезпечення в такій формі, як вони діяли вже за князя Ярослава Мудрого. На цій стадії правове забезпечення фінансового механізму в державі виконували княжі укази та княжі грамоти. За часів правління Ярослава Мудрого з’явився перший збірник законів «Руська Правда«, в якому вперше в історії України-Руси зібрано закони, що регламентують фінансові відносини.
У Київській Русі грошовою одиницею була гривня, тобто функт срібла (у минулому — нашийна прикраса, яка «висіла коло гриви«). Гривню як грошову одиницю запровадив український князь Володимир Великий. Меншими грошовими одиницями були: ногата, куна, різана, вівериця.
Кредити у Київський Русі надавали під 20-25% річних (що подібне до сучасних комерційних банків, де клієнтам надають кредити під 25 річних). Як випливає із історичного аналізу, у ХУІІ—ХХ ст.ст. банківська система в Україні була тісно пов’язана з розвитком такої системи у Росії, на територіях України, що входили до складу цієї імперії. Першим банком у Російській імперії був Державний Зайомний банк, заснований в 1754 р. Він надавав кредити під заставу маєтків. В Україні такі кредити почали надавати лише з 1783 р. Банківська система в Україні була започаткована в 1839 р. створенням Державного комерційного банку. У 1860 р., у зв’язку із заснуванням у Росії Державного банку, в Україні, на базі комерційних банків, були створені Київська, Харківська і Одеська контори та Полтавське відділення Державного банку Російської імперії. Кошти установ Держбанку складалися з капіталів банку, вкладів, поточних рахунків та вартості казни.
» следующая страница »
1 ... 88 89 90 91 92 9394 95 96 97 98 ... 381