Напрями підвищення ефективності державного регулювання ринку страхових послуг в Україні

В науковій літературі вирізняють три методи оцінки ризику, а саме: метод середніх величин, метод відсотків, метод індивідуальних оцінок. Перший метод полягає у тому, що ризикові групи діляться на кілька підгруп, що створюють аналітичну базу для визначення ризику. Другий метод передбачає можливість зміни ризику від його середнього значення виходячи із аналітичної бази, яку ми отримали при використанні першого методу. Третій метод використовується тоді, коли в процесі оцінки ризику його не можна зіставити із середньогруповим значенням і страховик використовує досвід, професійні знання, суб'єктивний погляд.

Загально відомо, що не можливо повністю усунути ризики, проте при здійсненні якісної їх оцінки та визначенні точного обсягу завжди можна мінімізувати, а інколи і ліквідувати настання страхових випадків та їх наслідки. Для того, щоб страхова компанія мала можливість виконати свої зобов'язання перед страхувальниками вони створюються спеціальні фонди, у яких акумулюються кошти для здійснення страхового відшкодування.

Процес формування страхового фонду тісно пов'язаний із тарифною ставкою, оскільки вона розраховується на підставі оцінки ризиків і від неї залежить стійке збалансування доходів і витрат страховика. Відповідно, при завищенні страхових тарифів страховий фонд має надлишок коштів, проте за високих тарифів число бажаючих застрахуватися може суттєво зменшитися. В іншому випадку, при заниженні страхових тарифів призведе до дефіциту страхового фонду і знизить можливість страховика виконувати свої зобов'язання перед застрахованими. Проведений аналіз виявив, що у страховій практиці застосовується два основні методи керування ризиками: контроль за ризиком і фінансування ризику [4, с. 14]. Вміле балансування між оцінкою ризику, формуванням на підставі цього тарифної шкали страхування повинні бути максимально зрозумілими для страховиків та страхувальників.

Варто звернути увагу на те, що перші заходи щодо впровадженню ефективної системи управління ризикам, запобігання неплатоспроможності, забезпечення фінансової стійкості страховиків та захисту інтересів страхувальників вже зроблені в Україні, адже розроблено проект розпорядження Держфінпослуг „Про затвердження Вимог до організації і функціонування системи управління ризиками у страховика та про внесення змін до деяких нормативно правових актів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України". Даний проект зобов'язує страхові компанії привести свою діяльність до 1 січня 2013 р. у відповідність до зазначених

вимог. Стратегія управління ризиками затверджується рішенням наглядової ради (у разі, якщо рада не створена, рішенням виконавчого органу страховика) та „повинна містити: мету управління ризиками; визначення основних принципів управління ризиками; визначення ризиків страховика з урахуванням класифікації ризиків відповідно до розділу 3 цих Вимог; карту ризиків; визначення допустимих меж ризиків; опис процедур управління ризиками; опис механізму виявлення та оцінки ризиків як систематичного процесу, що включає аналіз нових та переоцінку існуючих ризиків; опис механізму забезпечення платоспроможності страховика відповідно до вимог законодавства та загальної величини ризиків страховика; опис розмежування функцій і відповідальності у процесі управління ризиками, визначення осіб, відповідальних за перегляд ефективності Стратегії; порядок взаємодії між виконавчим органом страховика, наглядовою радою та структурним підрозділом страховика (або призначеним працівником), що виконує функцію оцінки ризиків, у процесі управління ризиками" [5]. „Для реалізації цієї стратегії необхідно створити спеціальний підрозділ або призначити працівника відповідального за реалізацію цієї стратегії, а також за: виявлення, визначення, оцінку ризиків; збір необхідної інформації для здійснення оцінки ризиків та забезпечення безперервного контролю за ризиками; розробку та актуалізацію модулів ризиків; контроль за порушенням допустимих меж ризиків; проведення стрес-тестування; надання рекомендацій виконавчому органу страховика щодо врегулювання ризиків; надання звітів виконавчому органу щодо проведеної роботи, а також щодо розміру капіталу, необхідно для покриття неочікуваних збитків і збитків, пов'язаних із ризиками; надання пропозицій щодо заходів покращення ефективності цієї стратегії" [5].

 

« Содержание


4


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я