Е.Чемберлін стверджував, що "чистої" конкуренції на ринку не існує, оскільки для цього необхідно, щоб усі виробники певної продукції продавали абсолютно однакові продукти в абсолютно однакових умовах і не користувалися притаманними їм конкурентними перевагами. У реальній дійсності існують умови, точніше конкурентні переваги що притаманні національному і міжнародному простору, за яких кожний продавець товару хоч у чомусь є монополістом: товари (продукція) однієї товарної групи різняться зовнішнім виглядом, технічними параметрами, особливостями експлуатації, торговою маркою, умовами продажу. Диференціація продукту зумовлює ситуацію, за якої всіх продавців правомірно характеризувати як "конкуруючих монополістів" в умовах дії сил ''монополістичної конкуренції"; конкуренція за залучення покупців зберігається, а наявність диференційованого продукту обмежує можливості монополіста у підвищенні монопольної ціни.
Диференціація продукту, на думку Е. Чемберліна, там, де вона існує, змушує покупців "групуватися попарно з продавцями не з волі випадку, не стихійно (як це відбувається при чистій конкуренції), а у відповідності з вибором, що Грунтується на перевазі" [5, с.103]. Кожний продавець розглядається ним, як монополіст, що формує власне коло покупців за рахунок свого "особливого" товару і використовуваних конкурентних переваг. При цьому рівень диференціації продукту відображає міру впливу продавця на ціни і його становище як монополіста. Загалом за умов "монополістичної конкуренції" (на відміну від умов чистої конкуренції, де ринок кожного продавця зливається з ринками його суперників) "доводиться рахуватися з тим, - пише Е. Чемберлін, - що цей ринок до певної міри відособлений від інших, так що всі у сукупності представляють собою не єдиний ринок багатьох продавців, а мережу взаємопов'язаних ринків, розподілених між продавцями по одному на кожного" [5, с.105].
Відповідно до концепції Е. Чемберліна, "диференціація продукту" повинна постійно не тільки створювати монополію продавця, а й постійно її руйнувати, щоб знову і знову створювати численних монополістів з власними конкурентними перевагами. У такий спосіб утворюється безперервний ланцюг конкурентної гонитви за новаціями у виробництві, технологіях, організації, що безумовно позитивно впливає на зростання національної економіки. Впроваджуючи нововведення підприємець одночасно стає на певний час власником тимчасової монополії, а використання нововведення, яке захищається комерційною таємницею або патентом, забезпечує йому одержання надлишкового прибутку і конкурентної переваги до завершення процесу поширення даних нововведень. Це також відображається у розвитку міжнародних конкурентних переваг, які з'являються при розвитку національних конкурентних переваг.
Надзвичайно важливими та ґрунтовними стали дослідження М.Портера. На основі аналізу статистичних матеріалів галузей промисловості десяти найбільш економічно розвинених країн світу (Данії, Німеччини, Італії, Японії, Кореї, Сінгапуру, Швеції, Швейцарії, Великобританії та Сполучених Штатів Америки) він виявив глибинні причини, з якими були пов'язані успіхи та невдачі фірм цих країн у конкурентній боротьбі. Спираючись на висновки цього аналізу, М. Портер виробив власну концепцію конкурентоспроможності на основі конкурентних переваг. Суть її полягала у тому, що вся сукупність факторів, які зумовлюють формування конкурентного середовища, а отже й конкурентоспроможність країни (галузі, фірми), поділяються на кілька основних груп, що не обмежуються факторами виробництва. Аналіз і оцінка цих факторів дають можливість сформувати цілісне наукове уявлення про конкурентоспроможність окремої країни, її галузей, виробництв, фірм, а також діагностувати конкурентну напруженість на ринку і визначити значення конкурентних сил і переваг.
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7