При збереженні цих тенденцій у русі основних фондів соціальної сфери в найближчій перспективі (2009-2012 р.) істотних змін не відбудеться. Більше того, у цей період збережеться тенденція росту цін на платні соціальні послуги й скорочення частки послуг, надаваних на безкоштовній основі. Деяке пожвавлення економіки в останні роки в певній мері сприяло розвитку матеріальної бази відомчого соціального комплексу, що обслуговує працівників відповідних підприємств і організацій, але в умовах світової кризи інвестиції з боку господарюючих суб'єктів у цей сектор істотно скоротяться. У найближчі кілька років у підприємств реального сектора економіки можливості відновлення й підтримки відомчого соціально-побутового комплексу й лікувально-профілактичної мережі вкрай обмежені. Крім того, більша частина основних фондів відомчого соціального комплексу не є власністю промислових і сільськогосподарських підприємств і організацій.
Для відновлення й збереження мережі підприємств і установ соціальної сфери необхідно на державному та регіональних рівнях зробити облік і повну інвентаризацію основних фондів соціальної інфраструктури всіх форм власності й оцінку їхнього використання по цільовому призначенню. За умови, якщо потужність об'єктів соціальної сфери використається менш 50 %, у встановленому законодавством порядку, необхідно зробити їх деприва-тизацію.
Важливим організуючим і стимулюючим фактором може стати введення диференційованих пільг по оподатковуванню для підприємств і організацій реального сектора економіки й різного роду фондів, банківської системи й інших компаній, що інвестують кошти для розвитку галузей соціальної сфери.
Обмеженість інвестицій у соціальну сферу, здійснюваних за рахунок державного й регіонального бюджетів, стала однієї з головних причин, що стримують будівництво й реконструкцію об'єктів освіти, охорони здоров'я й культури, а також впровадження в ці галузі економіки сучасного, прогресивного устаткування.
Існуюча система винятково державного фінансування розвитку соціальної інфраструктури не підтвердила високої соціально-економічної ефективності, ставши однієї із причин значного скорочення масштабів людського капіталу в його якісній складовій. У зв'язку із цим актуальним стає питання розширення структури приватних суб'єктів інвестування матеріальної бази соціальної сфери.
Залучення інвестицій в основні фонди соціальних галузей при збереженні державного контролю являє собою досить складну проблему, оскільки держава не може повністю відмовитися від своєї присутності в цих сферах, але для підвищення якості надаваних послуг недостатньо фінансування видатків за рахунок коштів бюджету. Наявний в Україні досвід реалізації соціальних інфраструктурних проектів показує, що традиційні форми державної підтримки в рамках державних цільових програм, адресної інвестиційної програми (бюджетні асигнування організаціям, що перебувають у державній власності, субсидії й субвенції суб'єктам) не дозволяють одержати максимальний ефект від вкладення коштів, а тому обмежують можливості взаємодії із приватним інвестором. Потрібне залучення додаткового капіталу, що може надходити за допомогою реалізації форм співробітництва держави й частки бізнесу на вигідні для підприємців умовах.
При цьому необхідно враховувати, що залучення інвестицій у соціальну сферу пов'язано з рядом труднощів, оскільки ця галузь економіки при потребі в більших капіталовкладеннях має незначну віддачу на вкладені кошти, що суперечить сформованої в України поданням олігархічного капіталу про норму прибутку.
Обмежувальним фактором виступає й існуюча система бюджетного інвестування, що не дозволяє забезпечити гнучкого графіка використання коштів протягом року, накопичувати не використані протягом цього строку ресурси, не створює перспектив стабільного багаторічного фінансування проектів і використання відразу декількох інструментів державної підтримки. У зв'язку із цим необхідний пошук більш ефективних механізмів державної інвестиційної політики.
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7 8