У цей час у вітчизняній і закордонній літературі проблемам інвестицій приділяється досить велика увага. В умовах централізованої соціалістичної держави проблемам інвестицій практично не приділялося серйозної уваги. Об'єктом для дослідження були праці закордонних вчених. В останні десятиліття сформувалося два основних підходи до визначення інвестицій -витратний і ресурсний.
Відповідно до першого (витратним) інвестиції визначалися як витрати на відтворення основних фондів, їхнє збільшення й удосконалювання.
Необхідність підвищення ефективності централізованої керованої соціалістичної економіки привела до появи другого підходу (ресурсного), в основі якого лежало визначення ресурсів як одного з основних складових інвестицій. Інвестиції стали визначатися як фінансові кошти, уживані для відтворення основних фондів [2].
Російська вчена Л. Л. Ігонина пише, що істотний недолік обох підходів укладався в статичній характеристиці об'єкта аналізу, що базується на виділенні якого-небудь одного елемента інвестицій, витрат або ресурсів, обґрунтуванні пріоритету окремих стадій обороту коштів, продуктивної або грошової, що обмежує можливості дослідження інвестицій як цілісного процесу, у ході якого відбувається послідовна зміна різних форм вартості, реалізується динамічний зв'язок елементів інвестиційної діяльності: ресурси-витрати-доход [3].
Необхідно відзначити, що в соціально-економічній літературі широко використовується визначення поняття інвестицій як «всіх видів майнових і інтелектуальних цінностей, вкладених в об'єкти різних галузей економіки з метою одержання згодом прибутку (доходу) або для досягнення соціального ефекту» [4].
Дане трактування може бути застосовано лише до частини основних фондів соціальної сфери, що беруть участь у виробництві тільки платних послуг, тобто соціальних послуг і робіт комерційних організацій. Саме до цього сегмента галузей соціальної сфери можна віднести таку істотну рису більшості визначень інвестицій, як довгострокове дохідне вкладення капіталу. До подібного розуміння інвестицій приєднуються визначні закордонні та вітчизняні автори. А саме: А. Асаул, І. Бланк, Л. Борщ, А. Водянов, С. Гуткевич, Б. Губський, А. Гойко, Л. Дж. Гитман, М. Д. Джонк, Г. Калач, А. Лисенко, А. Мазнев, А. Мертес, А. Пересада, С. Прилипко, Д. Розенберг, В. Савчук, І. Сало,
A. Омельченко, В. Осецький, В. Федоренко,
B. Шеремет.
Основна частина
Значна частина основних фондів соціальної сфери відноситься до некомерційних підприємств і організацій, що надають соціальні послуги на безкоштовній основі. Їхня матеріальна база повинна підтримуватися й розвиватися за рахунок недоходних інвестицій. Основний капітал у цьому сегменті соціальної сфери не відтворюється, а використовується на кінцеве споживання (по закінченню терміну амортизації підлягає списанню). Некомерційний характер цих підприємств спрямований на одержання соціального ефекту забезпечення соціального захисту, фізичного й духовного розвитку населення.
Важливою передумовою, що визначає підвищення ефективності соціальної сфери, є оптимальне управління й регулювання інвестиційними процесами з боку органів виконавчої влади. Стосовно державних інвестиційних ресурсів у соціальну сферу, які становлять більше 40 %, держава повинна здійснювати прямі управлінські функції, а відносно недержавних інвестицій - регулювання за допомогою податків, пільг і т. д.
Підприємства й установи ринкового сектора соціальної сфери, виявившись в умовах постійно зростаючих цін на інвестиційні товари й тарифи, змушені гранично обмежити будівництво й відновлення основних фондів, що у свою чергу привело до зниження можливостей їхнього самофінансування.
Аналіз матеріальної бази соціальної сфери в Україні за останні десятиліття показує її різке скорочення в натуральних показниках. Так, з 1991 р. по 2007 р. кількість дошкільних установ зменшилося вдвічі. Було закрито більше 68 % будинків дитячої творчості, 20 % станцій юних техніків і натуралістів, 20 % дитячо-юнацьких спортивних шкіл.
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8