Після проведення реформи амортизаційної системи між податковим та бухгалтерським обліком виникли суттєві розбіжності у методах нарахування амортизації. Якщо для цілей оподаткування амортизація нараховується на залишкову вартість основних фондів, то відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Мінфіну від 27 квітня 2000 р. № 92 (зі змінами), економічна амортизація може нараховуватись із застосування 5 методів: 1) прямолінійного; 2) зменшення залишкової вартості; 3) прискореного зменшення залишкової вартості; 4) кумулятивного; 5) виробничого [5].
Положеннями бухгалтерського обліку передбачено також можливість використання норм і методів, що застосовуються за податковим законодавством, для нарахування економічної амортизації. Однак податкове законодавство не передбачає можливості використання норм та методів, які застосовуються для цілей бухгалтерського обліку, для обчислення амортизації для цілей оподаткування.
Інша відмінність бухгалтерського та податкового обліку щодо нарахування амортизації полягає у розподілі основних фондів на групи. Поділ основних фондів на групи за бухгалтерським і податковим обліками не збігається. Згідно з редакцією Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка набула чинності з 1 липня 1997 р., основні фонди для цілей оподаткування поділено на 3 групи, тоді як відповідно до стандарту бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» - основні засоби поділяються на 9 груп: 1) земельні ділянки; 2) капітальні витрати на поліпшення земель; 3) будинки, споруди та передавальні пристрої; 4) машини та обладнання; 5) транспортні засоби; 6) інструменти, прилади, інвентар (меблі); 7) робоча і продуктивна худоба; 8) багаторічні насадження; 9) інші основні засоби.
На практиці розмежування на податкову та економічну амортизацію при застосуванні різних методів нарахування амортизації призводить до викривлення відтворювального процесу в економіці. Як правило, економічна амортизація є більшою за податкову. Тому підприємства значну частину економічної амортизації спрямують на сплату податку на прибуток.
Досвід розвинених країн свідчить, що сьогодні амортизаційна політика дедалі більше перетворюється на знаряддя формування та підтримання попиту на основні засоби. Інструментами регулювання попиту є норми амортизації. Встановлюючи найвищі норми амортизації на ті чи інші види основних засобів, уряд дає сигнал про те, що витрати, які спрямовуються на придбання основних засобів із найвищими нормами амортизації, відшкодовуються підприємству швидше, ніж витрати на придбання основних засобів з меншими нормами амортизації. Внаслідок такої корекції відбуваються зміни у структурі попиту на основні засоби, що, у свою чергу, призводить до збільшення виробництва та імпорту основних фондів, на які підвищено норми амортизації, та скорочення виробництва основних фондів, норми амортизації на які знижено. Розуміння цих положень є вкрай важливим для аналізу дієвості реалізованих заходів з удосконалення амортизаційної політики.
Як відомо, при реформування амортизаційної системи найвищі норми амортизації були встановленні на основні фонди групи 2 - 6,25% у розрахунку на квартал. На основні фонди групи 3 амор
тизація нараховувалася за нормою 3,75%, а групи 1 - за нормою 1,25% у розрахунку на квартал.
Виділення в окрему групу транспортних засобів, меблів, комп' ютерної та побутової техніки з встановленням на них найвищих норм амортизації мало на меті стимулювання попиту на ці товари та створення умов для освоєння та розвитку їх виробництва в Україні. У період 1996-1997 років автомобілебудівна галузь переживала страшну кризу. Обсяги виробництва легкових автомобілів у 1996 р. порівняно з 1991 р. скоротилися більш як у 22,5 разу [4]. У 1997 р. обсяги виробництва легкових автомобілів упали до рекордно низького рівня 1,9 тис. штук, що становило 1,2% від обсягів виробництва 1991 р.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8