пу акселератора, в свою чергу, спричиняє збільшення об' ємів інвестицій, і т. д.
Неокласичний синтез теорії зростання знайшов відбиття в роботах П. Самуельсона, Дж. Робінсона, В. Леонтьєва й ін. Так, у роботах П. Самуельсона був показаний вплив акселератора при досить більших його значеннях (що відповідають у теоретичному змісті «вибуховому» зростанню економіки), яких, як правило, не спостерігається в реальних умовах [12]. Дж. Робінсон розглядала проблеми економічного зростання в довгостроковій перспективі. В її дослідженнях здійснена структуризація інвестиційних вкладень і обґрунтоване твердження про те, що при дотриманні певних умов (однакові темпи росту ефективного попиту й випуску продукції, постійна частка капіталу, спрямована на заміну застарілого обладнання, постійне співвідношення між працею й капіталом) можливе настання «золотого століття» економіки, коли забезпечуються постійні темпи її зростання. Дж. Робінсон сформулювала взаємо-зв' язок структурної інвестиційної політики й темпів зростання [10]. З позиції теорії зростання найбільший інтерес має модифікація моделі В. Леонтьєва «витрати-випуск» (модель міжгалузевого балансу), в яку додатково були введені рівняння, які характеризують зміни міжгалузевих зв' язків у часі, залежно від інвестицій, що трансформуються з певним лагом в основні фонди [8].
Наступна теорія, яка заслуговує уваги, - теорія Б. Ф. Хозелітц, полягає в тому, що розподіл інвестицій повинен здійснюватися гармонійно й охоплювати різні сфери громадського життя. Б. Ф. Хозелітц вважає, що інвестиційні процеси й супутні їм економічні перетворення повинні бути обов' язково пов' язані зі зміною менталітету нації й зростанням доходів у розрахунку на душу населення. В Україні відсутністю подібного роду умов можна пояснити реакцію відторгнення ряду економічних реформ, а також закономірний провал деяких з них.
В економічній теорії сформувався ще один підхід - «концепція конкурентних переваг» (М. Портер, П. Фішер і ін.). Відповідно до даної теорії, ефективний розвиток країни, регіону можливий лише за умов, якщо суспільству вдається усвідомити головні фактори, які можуть його забезпечити. У кожному конкретному випадку вони є унікальними й неповторними. Саме на декількох напрямках «швидкого зростання» повинні концентруватися інвестиції, які, як правило, є досить обмеженими або використовуються нераціонально. Стосовно України, на думку автора, необхідно визначити її національні та регіональні конкурентні переваги на міжнародному рівні.
Проблематика взаємодії капіталів на сучасному етапі розвитку світової економіки, у т. ч. на прикладі формування й розвитку промислово-фінансових груп (ПФГ), викладена в наукових працях таких сучасних економістів як Дж. Сорос, У. Ростоу, Н. Розенберг, Л.Е. Бірдцелл, А. Хіршман та інші.
Дж. Сорос, розвиваючи теорію взаємозв' яз-ку інвестицій в економіку країни і її зростання, висунув концепцію асиметричного кредитно-регуляторного циклу. Відповідно до її положень, інвестиції, що здійснюються за рахунок кредитів, стимулюють економічну активність і поліпшують кредитоспроможність позичальника, підвищують оцінку його активів. Зі збільшенням обсягів кредитів зростає й частка засобів, спрямованих на погашення запозичень, внаслідок чого стимулюючу роль має тільки та частина запозичень, що «де-факто» інвестується в економіку позичальника. Для збереження зазначеної частини в нових позиках їх загальний обсяг повинен безупинно збільшуватися, тобто повинен відбуватися процес перекредитування виробництва. Відповідно до даної концепції, економічний зростання припиняється в той момент, коли загальний обсяг інвестицій вже не може підвищуватися досить швидко, для того щоб продовжувати стимулювання економіки. Зменшення загальної економічної ефективності призводить до знижених оцінок забезпеченості кредитів, що, в свою чергу, провокує прискорення «втечі» інвестицій з країни [13].
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7