Всі схарактеризовані вище концепції можна віднести до однофакторних. Серед багатофак-торних концепцій економічного зростання відзначимо теорію У. Ростоу, який у своїй роботі сформулював кілька умов підйому економіки. Це: збільшення об'сягу інвестицій до рівня, що перевищує 10% національного доходу; випереджальний розвиток обробної промисловості; наявність інституціональної структури, що дозволяє прискорити економічний ріст. На думку автора, при виконанні перерахованих умов будь-яка країна здатна досягти економічного процвітання.
Близькою до теорії У. Ростоу є теорія Н. Ро-зенберга і Л. Е. Бірдцелла-молодшого, які дослідили причини швидкого економічного зростання розвинених країн. Автори стверджували, що причинами швидкого економічного зростання країн є численні фактори економічного та соціального характеру. При цьому жоден з окре
мих факторів, на думку авторів теорії, не може вважатися визначальним (домінуючим), тобто він не пояснює причин швидкого зростання економіки. Автори показали, що причини економічного зростання полягають у формуванні ефективних соціально-економічних інститутів ринкового типу, орієнтованих на задоволення потреб населення. Відмітимо, що дана інститу-ціональна концепція цілком відповідає поглядам багатьох вітчизняних вчених на формування механізмів, що забезпечують стимулювання виробничої діяльності [9 і ін.].
Інколи теорії взаємодії банківського та промислового капіталів класифікують на оптимістичні й песимістичні, але всі вони ґрунтуються на теоріях розвитку економіки. Цілком "оптимістично" настроєний А. Хіршман, який вважає, що відстала економіка здатна розвиватися нерівномірно (стрибкоподібно) і завжди характеризується деякою незбалансованістю. Відповідно до його поглядів, усуваючи дисбаланси ("вузькі місця") шляхом дозованих інвестицій, можна домогтися швидкого поступального розвитку (зростання) системи. Необхідно лише вірно вибирати певні ключові галузі економіки, які здатні передавати так званий початковий інвестиційний імпульс іншим галузям [9]. Положення теорії А. Хіршмана досить близькі до „теорії провідної ланки", висунутої вченими В.Д. Бєлкіним, П.А. Медведєвим і І.В. Нітом. Так, у якості „локомотивних" галузей запропоновано розглядати автомобілебудування, житлове будівництво й інші галузі, орієнтовані на споживчий попит [9].
Прихильники „песимістичної" точки зору щодо перспектив розвитку, навпроти, вважають досить обмеженими можливості усунення «вузьких місць» в економіці країн. Так, на їхню думку, після ліквідації спочатку виявлених диспропорцій інвестиційний імпульс швидко загасає. Економічна система хоча й знаходиться в збалансованому стані, але зберігає низький рівень рівноваги. Виведення економіки зі стану низькорівневої („поганої") стійкої рівноваги є „досить і досить складним завданням".
Так, з погляду Г. Лейбенштейна, що ввів нове для аналізу поняття «збалансоване економічне зростання», темпи економічного розвитку в будь-якій країні визначаються врівноваженою дією двох груп факторів - стимулюючих і гальмуючих. В першу групу автор включив інвестиційну активність, у другу - так звану підприємницьку діяльність з нульовою сумою (діяльність, що приносить доход винятково підприємцеві й не дає внеску в розвиток національної економіки), опір нововведенням, високий рівень невиробничого споживання й ін. Дія гальмуючих факторів в найменш розвинених країнах особливо значна, що обумовлює необхідність створення досить потужних імпульсів зростання. Також перехід країн до стану рівноваги з відповідними високими темпами зростання в зв' язку з цим є досить складним та проблематичним завданням.
Серед сучасних вітчизняних економістів варто відзначити І. Бєляєву, С. Горжанкіну, В. Де-ментьєва, А. Мовсесяна, В. Рубана, Г. Уманце-ва, Г. Назарова, Ю. Нікітіна, В. Савчука, С. Юхимчика, В. Цвєткова, М. Ескіндарова й ін. [1, 4, 5 та ін.]. Наприклад, В. Цвєтков, ґрунтуючись на результатах проведеного аналізу з позицій відтворення банківського та промислового капіталу в замкнутій господарській структурі (фінансово-промисловій групі), дає визначення фінансово-промислового капіталу, як цілісної економічної системи індивідуальних кругообігів різних сфер господарської діяльності (промислової й фінансової), об' єднаних воєдино з метою посилення впливу на промислове виробництво й одержання стабільного грошового потоку в процесі інвестування [15]. У той же час в ряді досліджень вітчизняних науковців вказано на наявність зворотного зв' яз-ку - залежності інвестицій від економічного зростання. Це є підставою для дискусії про те, що є причиною, а що наслідком: інвестиції, що породжують зростання, або зростання, що спричиняє інвестиційні вливання. Більшість сучасних дослідників, посилаючись на історичний досвід виходу ряду країн з фази кризи ділового циклу, схильні визнавати інвестиції (у першу чергу інвестиції в реальний сектор економіки) фактором, здатним дати первинний імпульс для економічного росту, коли ретельно спланована інвестиційна інтервенція провокувала такого роду процеси. Згодом зростання ініціює нові інвестиції, які у свою чергу породжують подальший зростання, а потім процес розвивається як «по спіралі» [1, 13, 15].
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7