За час багатовікової історії боротьби за державну владу виникло дуже багато політико-правових доктрин. Суспільні групи, що вступали в боротьбу за владу, мали своїх ідеологів, які у формі теорії формулювали відношення свого класу до держави та права. Створені ними концепції, як і форми їхнього викладу (теоретичний трактат, філософський твір, політичний памфлет, проект конституції і т. П.), настільки ж різноманітні, як різноманітні взагалі результати індивідуальної творчості. Разом з тим, всім цим концепціям властиве щось спільне: вони виражають відношення певних класів і соціальних груп до держави та права (програмна частина вчення), будуються на притаманній даній епосі ідейно-теоретичній основі (методологічний стрижень вчення), містять рішення основних проблем теорії держави та права (теоретичний зміст вчення).
Тому, в системі тої чи іншої політико-правової доктрини можна виділити три основних компоненти:
Логіко-теоретична, філософська або інша (наприклад, релігійна) основа;
Основа, виражена у формі понять та категорій апарату. Вона розкриває зміст питань про походження держави та права, закономірності їхнього розвитку, про форму, соціальне призначення й устрій держави, основні принципи права, його співвідношення з державою, особистістю, суспільством та ін.;
Програмні положення - оцінки існуючої держави та права, політичні цілі й завдання.
Логіко-теоретична основа політико-правової доктрини пов'язана з іншими формами суспільної свідомості, зі світоглядом епохи. Політичні вчення ранньокласового й рабовласницького суспільства опиралися переважно на релігійні (у державах Стародавнього Сходу) та філософські (Стародавня Греція й Стародавній Рим) обґрунтування. Світогляд середньовіччя базувався на християнській релігійній доктрині, був теологічним.
Змістом політико-правової доктрини є її понятійно-категоріальний апарат, теоретичне вирішення загальних проблем держави та права, завершена система поглядів, заснована на категоріях, що мають опорний, 6 ключовий характер саме в даній доктрині. Згодом склалося традиційне коло питань, вирішення яких створило зміст політичного й правового вчення. До них відносяться питання про походження держави та права, про їх зв'язок із суспільством, особистістю, з відносинами власності; проблеми форм держави, завдань і методів політичної діяльності, зв'язку держави й права та ін.
Програмні положення - оцінка держави та права, мети й завдань політичної діяльності та боротьби, що властиві кожній політико-правовій доктрині. У програмних положеннях найбільш чітко та ясно виражено соціальний характер доктрини в цілому: через них політико-правове вчення пов'язується з практикою політичної й ідеологічної боротьби. Програмна частина вчення безпосередньо виражає інтереси й ідеали певних класів або соціальних груп, їхнє відношення до держави та права. Із трьох компонентів політико-правової доктрини саме програма є системоутворюючим елементом, що надає політико-правовій доктрині монолітність, оскільки оформлення політичних і правових поглядів, суджень і оцінок у цілісну систему відбувається на соціальній основі.
Політико-правові доктрини мають певні соціальні функції, до яких відносяться ідеологічне самовизначення (самосвідомість) якої-небудь соціальної групи з проблем права, держави, політики, а також вплив на масову політичну та правову свідомість, на політику держави та розвиток права.
Одним зі способів визначення соціальної сутності та реального змісту політико-правової доктрини є встановлення зв'язку її програмних положень із об'єктивними тенденціями історичного процесу, проекція програмної частини доктрини на реальний історичний процес.
Для визначення того, чиї інтереси виражені в даному вченні, необхідно досліджувати історичні умови створення цієї концепції, насамперед соціальну структуру суспільства, ступінь і тенденції його розвитку та суспільні протиріччя. Найбільше з конкретною історичною обстановкою пов'язана програмна частина політико-правового вчення.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8 9 10 11 12 ... 31