Загальною тенденцією для закладів вищої освіти України є пасивна наукова діяльність. Це пов' яза-но з відсутністю матеріальних стимулів для викладачів вищих навчальних закладів, застарілою матеріально-технічною базою, яка не дозволяє здійснювати науковий пошук на сучасному рівні, а також слабким зв' язком між науковими інтересами дослідників та реальними потребами різних галузей економіки. Між тим ефективна, рентабельна наукова діяльність університетів у більшості країн світу є не тільки одним з головних джерел фінансування, але й важливим критерієм оцінки діяльності ВНЗ при визначення їхнього рейтингу. Останнє найтіснішим чином пов' я-зане з отриманням державних асигнувань, коштів різних фондів і програм, замовлень промислових
й приватних фірм, наданням кредитів банківськими установами. В Україні фінансування наукової діяльності забезпечує Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність», який передбачає бюджетне фінансування не менш 1,7% від ВВП країни. Між тим реальний обсяг фінансування науки складає 0,4% державних коштів, що становить 30% від загального обсягу фінансування [6, 7, 8]. Практично всі зазначені кошти спрямовуються на утримання науково-дослідних організацій, а саме - виплату заробітної плати (код 1111) та витрати на дослідження, розробки, державні програми (код 1170). Останні визначаються на підставі обсягу витрат, що склався за останні 2-3 роки і ставить під сумнів реалізацію замовлених державою дослідів. На фінансування наукової і науково-технічної діяльності університетів виділяються досить незначні кошти. Так, Луганський національний університет ім. Т. Шевченка отримав у 2008 р. 277585 грн. бюджетних коштів, тоді як власні вкладення на розвиток наукової діяльності склали 635000 грн. Для знаходження додаткових коштів від ведення наукової діяльності університети мають здійснювати більш тісний взаємозв' я-зок з місцевими органами влади та підприємствами. Першим кроком на цьому шляху можуть стати дослідження й визначення у межах науково-дослідної роботи студентів та викладачів реальних потреб регіону та промислових підприємств (особливо середніх і малих). Другим кроком повинна бути презентація результатів названих досліджень та наукових і науково-технічних можливостей ВНЗ у вирішенні визначених проблем. Важливість інформаційно-візуального контакту з клієнтом та наявність конкретних пропозицій щодо процесу функціонування будь-якої організації випливають з основ менеджменту та маркетингу. Безумовно, що необхідно здійснювати й третій крок у реалізації науково-дослідної діяльності - це конкретизація якості, часу та вартості виконання дослідження. Зазначене потребує або розширення функціональних обов' язків робітників економічних й юридичних служб університету, або створення науково-дослідного підрозділу. Все це свідчить про реальну можливість розвитку наукової і науково-технічної діяльності ВНЗ та отримання значних коштів від даного виду діяльності закладами вищої освіти.
Сучасні університети є осередками освітнього простору, в яких систематично проводиться обмін думок щодо розвитку світової і вітчизняної науки у різних галузях. Досвіду в сфері організації та обслуговування семінарів, конференцій, симпозіумів у ВНЗ достатньо. Крім того, у наявності завжди актові (конференц-) зали, які значний час не використовуються за призначенням. Реальним є отримання закладами вищої освіти додаткових надходжень від надання консалтингових послуг.
Недостатнього розвитку отримало таке джерело фінансування, як медичне й страхове обслуговування викладацького, адміністративно-господарського персоналу та студентів. Надання медичних послуг фактично зведено до організації медичного пункту, діяльності профілакторіїв (за наявності у ВНЗ) та медичній діагностиці у міських лікарнях на договірній основі. Лікування у профілакторії та медична діагностика фактично підпо-рядкованьї профспілковим організаціям закладу і мають значні обмеження щодо обслуговування всієї чисельності робітників ВНЗ та студентів. Щодо надання страхових послуг, то вони здійснюються страховими компаніями міст, де розташовані ВНЗ і носять по відношенню до студентів характер масово-примусовий. Зазначене не дає можливості самим студентам зробити вибір щодо обсягу страхових послуг, ціни та терміну. Викладацький та адміністративно-господарський склад закладу освіти взагалі залишається поза страховими послугами, хоча саме ця категорія відноситься до освічених, законодавчо проінформованих потенційних споживачів різноманітних страхових послуг. Крім того, особливості навчально-виховного процесу висувають викладачам та студентам певні вимоги щодо стану здоров' я та захисту здоров' я та життя відповідно до напрямів підготовки (торгівля, харчова, хімічна, будівельна промисловість, військові, педагогічні, медичні професії, металургія, машинобудування, транспорт тощо). Таким чином виникає реальна потреба щодо організації у великих ВНЗ, освітніх закладах з філіями або декількох ВНЗ, розташованих у одному місті, медичних та страхових підрозділів, які б враховували специфіку праці й навчання у закладах освіти. Основним шляхом щодо забезпечення рентабельної роботи названих підрозділів є вивчення попиту на медичні та страхові послуги серед робітників та студентів ВНЗ, розробки цінової політики та залучення фахівців на виконання даних послуг.
» следующая страница »
1 2 3 45