Право приватної власності означає, що людина має невід’ємне право володіти, управляти й розпоряджатися своїм об’єктом власності, незалежно від того, чи це є особиста власність, скажімо, житлова площа, або ж економічна структура, наприклад, компанія. За ринкової системи більша частина майна в економіці належить фізичним особам або організаціям, які, у свою чергу, також належать фізичним особам. Держава володіє лише незначною частиною майна.
Створення економіки, де запроваджені зазначені принципи: економічна свобода, економічні угоди та приватна власність, може включати дві стадії: просту та складну. Проста полягає у знищенні перепон, встановлених на шляху до економічної свободи та конкуренції, централізованою плановою системою. Складна полягає у створенні нової системи, що ґрунтується на законі та приватній власності.
Процес утвердження головних економічних свобод передбачає кілька ключових умов. Перша — ліквідація цінового контролю з тим, щоб приватні особи й організації одержали можливість торгувати на договірній основі. Тобто контроль за цінами ліквідується, з’являється можливість швидкого розвитку традиційних ринкових структур, таких, як валютні, фондові та товарні біржі.
Друга — уряд повинен перестати вказувати підприємствам, що і яким чином вони мусять виробляти. Галузеві підприємства можуть бути просто реформовані, адже управління виробництвом переходить до рук самих підприємств.
Третє — скасування бар’єрів для зовнішньої торгівлі. Свобода купувати та продавати іноземні товари є життєво важливою умовою нормального функціонування ринкової економіки. Підприємства повинні мати право здійснювати міжнародні тор-
говельні операції, не потребуючи при цьому жодного офіційного дозволу.
У цілому ж, перехід від соціалістичної економіки до ринкової відбувається щонайменше в три фази: перша — фаза стабілізації або критична фаза; друга—фаза становлення ринку; третя — фаза структурного коректування.
У першу фазу уряд веде боротьбу з інфляцією та іншими наслідками розпаду соціалістичної системи; у другу — створюються головні інституції ринкової економіки; у третю — під впливом нових ринкових сил змінюється характер виробництва й зайнятості населення.
24. 4. Становлення різних форм власності. Роздержавлення й приватизація власності
Становлення різних форм власності виявляється у роздержавленні та приватизації. Роздержавлення — це процес перетворення державної власності на інші форми, тобто так зване розпорошення власності. Роздержавлення включає в себе, наприклад, заміну державної загальнореспубліканської власності на державно-комунальну, тобто передача підприємств у власність місцевих органів: мерії міст, обласних, районних, сільських та селищних рад.
Роздержавлення в широкому розумінні слова означає ліквідацію монополії держави. Перетворення її із засобу придушення недержавних форм розвитку економіки, соціально- політичної та духовної сфери на засіб служіння народу й підтримки демократії. Приватизація — елемент, складова, окремий етап роздержавлення, який означає передачу власності з державного сектору в приватний (юридичним та фізичним особам, тобто перетворення державної власності на приватну).
На думку окремих авторів, роздержавлення розв’язує глибші завдання, ніж лише заміну однієї форми власності на іншу: подолання соціально-економічної монополії держави, забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативного державного найму; перехід до багатоканального формування механізму економічного регулювання; утворення соціальних гарантій і соціального захисту трудящих. Воно обов’язково передбачає утворення багатоукладної економіки, в якій співіснують різні форми власності: не лише індивідуаль- 322
» следующая страница »
1 ... 167 168 169 170 171 172173 174 175 176 177 ... 220