Соціально-економічні відносини вказують на те, хто реально володіє засобами виробництва та фінансами, привласнює
38
їх, тобто в чиїх інтересах відбувається розподіл вироблених продуктів та послуг, і, нарешті, як і скільки робітник працює на себе та на інших членів суспільства.
Техніко-економічні — це відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, рівня концентрації його та інших предметів і явищ, зумовлених розподілом праці.
Техніко-економічні відносини включають також відносини обміну результатами діяльності між людьми.
Конкретні організаційно-економічні відносини відображені в господарських системах окремих галузей суспільного виробництва — економіка промисловості, сільського господарства, торгівлі, охорони здоров’я тощо. Їхню специфіку вивчають конкретні економічні науки. До загальних організаційно-економічних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки. Серед останніх сьогодні виділяють, по-перше, ринкову систему, у центрі якої—товарно-грошові відносини; по-друге, підприємництво, засноване на ефективному веденні господарства. Це і відносини в сфері грошового обігу, ціноутворення, фінансів, кредиту, маркетингу, менеджменту, біржової справи тощо.
Економічні (виробничі) відносини відповідають певній формі власності на засоби виробництва, що склалася історично, та діалектично взаємодіють із продуктивними силами як чинниками виробництва, його ресурсами.
У теоретичній економіці виділяють виробничі та економічні відносини. Під економічними розуміють ширше поняття, пов’язане з відносинами не лише в процесі виробництва, а й у розподілі, обміні та споживанні. На перший план у характеристиці економічних відносин ставлять відносини в процесі обміну. Тому такі відносини описують категоріями товар, гроші, ціна, вартість, фінанси, бюджет тощо. Під власне виробничими відносинами розглядають відносини в сфері виробництва, тобто ті, що описують такими категоріями, як розподіл праці, спеціалізація, кооперування, оплата праці, продуктивність праці тощо.
Однак слід зауважити: переважає думка про тотожність виробничих та економічних відносин.
Існують різні погляди щодо співвідношення виробничих (економічних) відносин та відносин власності. Згідно з однією думкою — економічні відносини зводяться до відносин власності, згідно з іншою — відносини власності є основною, системоспо- лучною ланкою економічних відносин. Тобто виробничі (економічні) відносини — ширше поняття, ніж відносини власності.
Зв’язок між ними можна умовно показати на мал. 3.2.
Розподіл
Споживання
Обмін
Виробництво
Власність
Мал. 3.2. Місце власності в системі економічних відносин
Відносини власності “роблять” відносини у виробництві, розподілі, обміні і споживанні єдиним цілим, тобто системою.
Отже, виробничі відносини — це суспільна форма розвитку продуктивних сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Основою виробничих відносин є відносини власності.
3.4. Економічний устрій і форми господарювання
Розвиток суспільного виробництва свідчить про те, що протягом тривалих історичних періодів, які охоплюють ряд якісно різних способів виробництва, зберігаються окремі спільні форми економічного життя, зокрема господарювання. Хоча місце й соціальні наслідки тієї або іншої форми господарювання в різних способах виробництва багато в чому неоднакові, деякі їх спільні риси зберігаються.
Спільні економічні форми з часом змінюються, що зумовлює еволюцію форм господарювання. Але це відбувається значно повільніше і за іншими законами, ніж зміна способів виробництва.
Форми господарювання являють собою третій елемент у структурі економічної системи (поряд з продуктивними силами та економічними відносинами). Під господарюванням розуміють особливі форми і методи організації економіки, управління виробничою діяльністю людей, підприємств, регіонів та суспільства в цілому. Кожній економічній системі відповідає
» следующая страница »
1 ... 12 13 14 15 16 1718 19 20 21 22 ... 220