Політична економія

Мал. 3.1. Соціально-економічні системи: структура і типологія

3.2.Продуктивні сили та виробнича функція. Технологічний спосіб виробництва

Продуктивні сили суспільства — це система факторів вироб­ництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відпо­відно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага та визначає зростання продуктивності суспільної праці.

Продуктивні сили утворюють провідний компонент будь- якої економічної системи.

До продуктивних сил відносять насамперед людей, праців­ників та засоби праці, предмети праці, використовувані сили природи, науку, форми і методи організації виробництва, інформацію. Наука перетворилася на окремий елемент продук­тивних сил з початку розгортання НТР, тобто з середини 50-х років, а інформація — з середини 70-х років ХХ ст.

Головною продуктивною силою суспільства є люди — тоб­то працівники виробничої і невиробничої сфери. Продуктивні сили є провідною стороною суспільного способу виробницт­ва, а їх рівень є загальним показником соціально-економічно­го прогресу. З їх розвитком зростають продуктивність праці, національне багатство, добробут населення.

У сучасній економічній науці продуктивні сили представлені двома основними ресурсами: ресурсом праця та ресурсом капітал. Під першим розуміють людей — головну продуктивну силу, під другим — засоби виробництва, створені людиною для поліпшен­ня умов та підвищення ефективності процесу праці. Взаємозв’я­зок ресурсів праця — L та капітал — К з результатом, тобто обся­гом виробництва — У, можна представити у вигляді виробничої функції: У=Г(К,Ц). Найпростішим виглядом виробничої функції є рівняння (функція) Кобба—Дугласа (американських дослідників

—математика Ч. Кобба й економіста П. Дугласа), яке було побу­довано у 1928 р. за даними розвитку промисловості США за 1899

— 1922 рр. Воно має такий вигляд:

У = А'Х.К®‘ Хі№ при а + р=1

де: У— обсяг суспільного продукту;

К — обсяг капіталу;

Ь — обсяг праці;

А — коефіцієнт масштабності, що показує вплив

37

інших чинників, окрім праці і капіталу, на обсяг виробництва;

а та р — коефіцієнти реакції обсягів виробництва на зміни ресурсів капіталу та праці.

Теоретична економіка розглядає також виробничі функції Я. Тінбергена, Р. Солоу, Е. Декінсона та інші.

Технологічний спосіб виробництва—це спосіб виробництва, який ґрунтується на техніко-економічному поєднанні речових і особистих чинників виробництва та складається із системи про­дуктивних сил і техніко-економічних відносин. Розвиток люд­ства супроводжувало три технологічні способи виробництва, які були засновані на:

1) ручній праці;

2)  машинній праці;

3) автоматизованій праці.

Суттєва роль у розвитку технологічного способу виробниц­тва належить науково-технічному прогресу.

На початку людської цивілізації трудові відносини здійсню­вались у межах племені чи общини, члени якої спільно володію­чи ручними знаряддями праці, здобували необхідні засоби існу­вання і спільно присвоювали їх. Подібне зустрічалось і при нату­ральному виробництві. За часів товарного виробництва колективний характер праці посилюється. Цьому сприяє засто­сування машин та функціонування ринку, за допомогою якого відособлені виробники встановлюють тісні зв’язки, обмінюючись результатами своєї праці. Характер останньої стає суспільним.

Під впливом НТР суспільне виробництво пребуває в постій­ному русі, розвитку і вдосконаленні.

3.3.  Виробничі відносини, їх суть, система і структура

Сукупність економічних виробничих відносин у широко­му розумінні представлена соціально-економічними, техніко- економічними та організаційно-економічними відносинами.

Соціально-економічні — це відносини з приводу різних форм власності, розподілу доходів і багатства в цілому, відтво­рення суспільного виробництва. Вони зумовлюють систему зв’язків «людина — людина» в процесі суспільного відтворення.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 11 12 13 14 15 1617 18 19 20 21  ... 220