Рис. 1.1. Пофазна структура виробничих відносин
ництва є відносини власності на засоби виробництва — розподіл їх між індивідами, групами і класами як об'єктів їх належності. Як основне виробниче відношення власність на засоби виробництва визначає соціально-економічний характер, крім усіх структурних елементів сфери власне виробництва, ще й всі структурні елементи сфер власне розподілу, власне обміну та власне споживання.
Спосіб виробництва і суспільно-економічна формація
Спосіб виробництва. Єдність та взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин утворює спосіб виробництва. У його межах розрізняють технологічний спосіб виробництва і суспільний спосіб виробництва. Поняття «технологічний спосіб виробництва» відображає техніко-технологічний аспект виробництва благ, який визначається рівнем розвитку продуктивних сил. У процесі розвитку суспільства технологічний спосіб виробництва благ постійно змінюється, набуває нових властивостей. Так, виробництво зерна у сучасних розвинутих країнах здійснюється за допомогою якісно інших знарядь праці і технологій, ніж це було у первісній общині, рабовласницьких латифундіях і феодальних маєтках.
Поняття «суспільний спосіб виробництва» відображає соціальний аспект виробництва благ, тобто суспільні відносини між людьми (виробничі відносини), в межах і за допомогою яких відбувається виробництво благ. Отже, суспільний спосіб виробництва визначається виробничими відносинами, які об'єктивно існують на тій чи іншій стадії розвитку суспільства. Разом зі змінами продуктивних сил, що відбуваються у процесі їх розвитку, змінюються і виробничі відносини. Тому виробничі відносини, якими опосередковується, наприклад, виробництво зерна, є суттєво різними в межах первісного ладу, рабовласництва, феодалізму і капіталізму. Відповідно до якісних особливостей виробничих відносин, основою яких є відносини власності на засоби виробництва, політична економія вирізняє первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний та комуністичний суспільні способи виробництва.
Визначаючи соціальний характер виробництва благ, сукупність виробничих відносин утворює економічний базис суспільства. Він знаходиться у взаємозв'язку не лише з продуктивними силами, а й з надбудовою суспільства, яку утворюють юридичні і політичні відносини, форми суспільної свідомості: ідеї, теорії, філософські, моральні, етичні, релігійні погляди та відповідні їм інститути (держава, політичні партії, церква тощо). За своєю субстанцією (лат. substantia — сутність) відносини надбудови є ідеальними, мисленими, тобто ідеологічними відносинами. Саме тому надбудова визначається економічним базисом, відображає його властивості. Це означає, Що історично конкретний базис суспільства формує відповідну йому надбудову. Як особливе стосовно базису соціальне утворення надбудова є не пасивним породженням базису, вона чинить актив-
ний зворотний вплив на нього. При цьому певні елементи надбудови можуть впливати на економічний прогрес суспільства або безпосередньо (така роль держави і права), або опосередковано (через вплив духовного життя, моралі тощо).
Суспільно-економічна формація. Єдність економічного базису і надбудови утворює суспільно-економічну формацію. Вона як взаємопов'язана сукупність матеріальних (виробничих, економічних) та ідеологічних відносин, притаманних суспільству на певному етапі його розвитку, є певним історичним типом суспільства. Якісна особливість конкретної суспільно-економічної формації визначається суспільним способом виробництва. Тому первіснообщинному, рабовласницькому, феодальному та капіталістичному способам виробництва відповідають первіснообщинна, рабовласницька, феодальна і капіталістична суспільно-економічні формації. Марксизм теоретично обґрунтував наступну за капіталістичною — комуністичну суспільно-економічну формацію. Сучасні західні вчені щодо майбутнього суспільства використовують поняття «посткапіталістичне», «постіндустріальне», «інформаційне», «постекономічне суспільство», відстоюють теорію цивілізаційного розвитку людства.
» следующая страница »
1 ... 5 6 7 8 9 1011 12 13 14 15 ... 452