Процес трансферу в своєму найпростішому вигляді має три складові - відправника технології, об’єкта трансферу та одержувача технології. Він здійснюється за узгодженою ціною, на величину якої впливає канал передачі технології. Вважаємо за необхідне охарактеризувати означені дефініції, виходячи із нашого трактування сутності процесу трансферу.
Відправник та одержувач технології (якими є підприємства та організації, які зацікавлені та беруть участь в цьому процесі) виступають суб’єктами процесу трансферу. В ньому також можуть брати участь посередники, функції яких полягають в наданні послуг в пошуку технологій, технічному консультуванні, оформленні угод. Найчастіше в ролі посередників виступають спеціалізовані інноваційні центри, які одночасно поєднують винахідницьку та посередницьку діяльність.
Об’єктами трансферу технологій є технологія, науково-технічна інформація, обладнання, ліцензії, документація, фахівці. На наш погляд, об’єктом трансферу виступають найголовніші складові технології, які найповніше відображають її суть і які можна (практично без втрат ефективності) передати від розробника технології (власника) до її одержувача (користувача).
Вартість (ціна) технології, що підлягає трансферу - це врівноважена ціна між затратами експортера на її створення (придбання), можливими його втратами на ринку та очікуваною вигодою від її продажу - корисністю для імпортера технології з поправками на ринкову ситуацію (ціну на ринку) та витратами обміну з врахуванням вигод, які отримає імпортер технології від її використання у виробничому процесі.
Канал передачі технології - це спосіб втілення технології у матеріальному або нематеріальному вигляді. Ними можуть бути: техніка або обладнання; речовини і матеріали; знання працівників; знаково-символьна інформація.
Варто підкреслити, що існує принципова різниця між обміном науково- технічними знаннями (технологією) та науково-технічною інформацією. Різниця між знанням та інформацією полягає в тому, що інформація інертна, а знання дозволяє діяти і якщо воно відповідне, то діяти так, щоб досягти певних результатів. Знання не є відокремленим від підприємства, а швидше за все є частиною загальної “тканини”, зітканої з мережива різноманітних взаємовідносин між людьми, корпоративною культурою, умовами зовнішнього середовища тощо. Як справедливо відзначає С. Коруна, оскільки знання (технологія) - це складна конструкція, що складається з безлічі складових, то в строгому понятті передачі (переміщення) знання не існує [68]. Отже, трансфер технології слід розуміти не як просто передачу, а як процес, який треба зорганізувати таким чином, щоб вкласти ті елементи знання, які можуть бути відсутні в одержувача технології. При трансфері технологій знання обов’язково має матеріалізуватися в конкретний результат.
Незалежно від типу технології процес її трансферу відбувається лише в разі зацікавленості сторін, які беруть у ньому участь. Нами визначені мотиви, які спонукають підприємницькі структури до обміну технологіями, завдяки чому стає можливим її трансфер. Вони систематизовані у таблиці 2.10.
Як справедливо зауважує Ю. Бажал, для підприємства-імпортера здійснення трансферу технологій передбачає залучення нової технології, яка несе в собі одночасно дві функції [7, с. 40]:
1. Руйнівна функція - нова технологія змінює продукцію, яку випускає підприємство, порушує усталені зв’язки між продавцями і покупцями товару, між товаровиробниками, змінює конкурентні можливості та конкурентні позиції фірм, що працюють на даному сегменті ринку. При цьому змінюється і порядок всередині самої фірми, що впроваджує нову технологію, порушуються усталені взаємозв’язки між елементами її організаційної структури.
» следующая страница »
1 ... 163 164 165 166 167 168169 170 171 172 173 ... 241