Решта вітчизняних підприємств високотехнологічного сектору, які належать до галузей виробництва устаткування для радіо, телебачення та зв’язку, займаються виготовленням канцелярської та електронно-обчислювальної техніки тощо, є неспроможними до власного генерування технологій; для них же ж період 2003-2004 років був характерним відсутністю залучення технологій як з іноземних, так і з вітчизняних джерел. Підприємства згаданих галузей фактично не виробляють продукцію, а займаються її складанням для вітчизняного ринку з готових деталей на замовлення та під маркою іноземних виробників.
Таким чином, дослідження показали, що більшість вітчизняних підприємств є недостатньо активними у залученні сучасних технологій і це проявляється у всіх галузевих групах та поглиблює технологічну відсталість промислового сектора України. Значною мірою це пояснюється тим, що українські підприємства не здатні процесуально здійснювати залучення технологій зі сторони і не вміють мінімізувати пов’язані з цим ризики та витрати. До того ж, досить слабкою є методологічна база, яка може бути використана для економічного обґрунтування напрямів і форм трансферу технологій. Це потребує детальнішого дослідження особливостей і етапів здійснення трансферу для виявлення тих його складових, які можуть бути покладені в основу такого обґрунтування.
2.3.2. Трансфер технологій: сутність, мотиви і складові
Сучасна економічна література подає розуміння технології в такому форматі:
- “технологія - це науково-технічні, виробничі, управлінські знання та до- свід”[11];
- “технологія - це науково-технічні знання (включаючи методи, форми та способи їх використання), які застосовуються при розробці, виробництві та експлуатації товарів, втілені в матеріальні носії чи існуючі в інтелекті суб’єктів, і такі, що мають комерційну цінність і багатоцільове використання” [3];
- “технологія - це результат інтелектуальної діяльності, в основу якої покладено технічні знання й інформацію про нові ефективні й економічні виробничі процеси, що дають змогу виробляти матеріальні об’єкти” [15].
Узагальнюючи ці трактування, які віддзеркалюють різнобічний науковий підхід до її сутності, вважаємо за необхідне, поряд з іншим, підкреслити вагомість економічної складової технології. На наш погляд, з економічної точки зору, найголовнішими характеристиками технології є не стільки спосіб або метод виконання певного виробничого завдання, скільки наявність у ній потенціалу для вирішення економічної проблеми підприємства, який відображається комерційним ефектом.
Формування сучасного світогляду на роль і позицію технології в системі сучасного підприємства визначається з точки зору основних підходів - економіки фірми (А. Томсон, Дж. Формбі), системного менеджменту та соціології (Дж. Вуд- ворд, Дж. Томпсон), стратегічного управління (І. Ансофф, А. Томпсон, А. Стрік- ленд), які доповнюють один одного [59].
За умов мікроекономічного підходу технологія в сучасному конкурентному середовищі передбачає виконання поставлених перед нею завдань в короткостроковому та довгостроковому періодах. Зокрема, в довгостроковій перспективі вплив конкуренції і прагнення підприємства до максимізації прибутку змушують підприємство вкладати кошти в найбільш ефективну виробничу технологію. В короткостроковому періоді технологія використовується фірмою для максимізації виробництва готової продукції. З огляду на це А. Томпсон та Дж. Формбі поділили нові технології на чотири групи за їх здатністю впливати на реалізацію завдань забезпечення конкурентоспроможності підприємства у довгостроковому і короткостроковому періодах [59, с. 169-170]:
» следующая страница »
1 ... 160 161 162 163 164 165166 167 168 169 170 ... 241