Міжнародні економічні відносини

Міжнародна валютна система пройшла чотири основні етапи роз­витку:

1. Паризька валютна конференція відбулася 1867 року і сформувала першу світову валютну систему, так звану Систему золотого стандарту (золотого мономенталізму), а також визнала золото єдиною формою світових грошей. Ця система функціонувала до 20-30 рр. XX ст й її виз­начальними ознаками були: а) функціонування золота як світових гро­шей; б) фіксація золотого змісту національних валют; в) їх безпосеред­ня конвертованість у золото; г) наявність на цій основі фіксованих ва­лютних курсів.

У період дії золотого стандарту золото оберталося у вигляді карбо­ваних монет не лише на зовнішньому, а й поряд з розмінними паперо­вими грішми, на внутрішньому ринку. Це забезпечувало фактичну то­тожність національної грошової та міжнародної валютної систем. Різниця між ними полягала в тому, що на світовому ринку золото, як засіб платежу приймалось на вагу.

Країни, що додержувалися золотого стандарту, мали забезпечува­ти жорстке співвідношення між наявними запасами золота та кількістю грошей в обігу, а також вільну міграцію золота — його експорт та імпорт. Лише за цієї умови забезпечувалася відповідна стабільність і збалансо­ваність платіжних балансів окремих країн. Система валютного стан­дарту відіграла важливу роль у процесі розвитку міжнародних торго­вельних відносин. Вона забезпечувала повну конвертованість грошо­вої одиниці, стабільність валютних курсів, світових цін, а також авто­матичне (внаслідок міграції золота) врівноваження платіжних балансів окремих країн. Водночас система золотого стандарту мала істотні об­меження. Вона була занадто жорсткою, не досить гнучкою, еластич­ною , дорогою, залежною від рівня видобутку монетарного товару. Ці обмеження спричинили заміну після Першої світової війни золотого стандарту золотодевізним.

2. Генуезька валютна конференція відбулася 1922 року. Вона прого­лосила зміну золотого стандарту золотодевізним. Поряд із золотом, функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, призна­чені для міжнародних розрахунків, стали називатися девізами. Про­те і після укладання Генуезької угоди грошові системи майже ЗО країн продовжували функціонувати в режимі золотого стандарту. Повний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період “Вели­кої депресії” - економічної кризи 1929-1933 рр. і в перші післякри- зовіроки. З великих капіталістичних країн спочатку Англія (1931р.), а потім і США (1933 р.) внаслідок крайнього загострення супереч­ностей не лише грошового обігу, а й усієї системи виробничого відтворення змушені були відмовитись від внутрішнього обміну па­перових грошей на золото. До початку Другої світової війни прак­тично всі країни Заходу припинили обмін паперових знаків вартості на золото, що підривало внутрішні основи функціонування золото­го стандарту.

3. Бреттон-Вудська валютна система. 1944 рокув м. Бреттон-Вудс відбулася валютно-фінансова конференція ООН, в якій взяли участь 44 держави. Конференція після гострих дискусій ухвалила угоду про формування та функціонування в післявоєнний період міжнародної валютної системи, яка дістала назву Бреттон-Вудської системи і від­повідно до статуту МВФ базувалася на таких принципах:

-     встановлювався золото-доларовий стандарт;

-     за золотом зберігалися функції світових грошей;

-    долар США прирівнювався до золота як міжнародний платіж­ний та резервний засіб;

-    до зобов’язань США входило обмінювати долари, якщо вони пред’являлися центральними банками та урядами інших країн на зо­лото за офіційним курсом — 35 дол. за тройську унцію (31,1г.) чистого золота;

-     встановлювалися фіксовані паритети валют до долара і через ньо­го — до інших валют;

 

« Содержание


 ...  46  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я