, який прийняв вимогу про повернення Індонезійській Республіці всіх захоплених територій і виведення з неї іноземних військ. Проблема розглядалась у Раді Безпеки, яка 21 січня 1949 р. прийняла рішення про припинення нідерландської інтервенції та влаштування індонезійської державності. Нідерланди змушені було повернути захоплені індонезійські території і звільнити заарештованих індонезійських керівників. На проведеній в Гаазі 23 серпня — 2листопада 1949р. конференції «круглого столу», де були присутні крім представників Нідерландів та Індонезійської Республіки ще п’ятнадцять індонезійських автономій, останні стали на бік індонезійської єдності. Було вирішено передати верховну владу «Сполученим Штатам Індонезії», але при цьому створити «Нідерландсько-індонезійський Союз» під верховною владою нідерландської корони. 27 грудня 1949 р. королева Нідерландів Юліана підписала ухвалу про передачу верховної влади Індонезії на вказаних засадах. Але 15 червня 1950р. Індонезія відмовилась від нідерландської залежності і назвала свою державу Індонезійською Республікою. «Нідерландсько-індонезійський Союз» перестав існувати. У вересні 1950 р. Індонезія стала членом ООН.
Проблеми незалежності Індії' та Бірми
Індія була головною та найбагатшою британською колонією, «перлиною британської корони». Уряд Черчілля під час другої світової війни відхилив прагнення Індії отримати незалежність, проте змушений був пообіцяти зробити це після війни.
Рух за здобуття незалежності після війни посилився. В ньому брали участь і індійські збройні сили, головним чином військові моряки. В березні 1946 р. до Індії прибула британська місія, яка у взаємодії з британським віце-королем Індії організувала вибори до установчих зборів, які відбулись в липні 1946 р. До них увійшли найбільш впливові політичні сили Індії
, такі як Індійський національний конгрес на чолі з Джавахарлалом Неру (200місць), Мусульманська ліга на чолі з Мох- хамедом Джінна, (75 місць), інші партії (14 місць). Неру та його партія виступали за збереження Індії як єдиної держави, в той час як Мусульманська ліга домагалась утворення за релігійним принципом мусульманської держави Пакистан. Британія підтримувала принцип територіальної цілісності Індії, проте великі мусульманські демонстрації, збройні виступи, що супроводжувались різнею і переросли у громадянську війну, примусили і її погодитись на розділ Індії за релігійним принципом. Після тривалих процедур 15 липня 1946р. в Британській Індії було утворено дві держави — Індію та Пакистан, які змушені були погодитись на статус домініонів. Обидві увійшли до Британської Співдружності.
У квітні 1949 р. на імперській конференції Британської Співдружності в Лондоні було проголошено Індію та Пакистан суверенними республіками із залишенням їх у складі Співдружності.
Проголошення Республіки Індія відбулось у Нью-Делі 26 січня 1950р.
Після здобуття незалежності перед державою постав ряд проблем, пов’язаних з її закріпленням: проблема Кашміру, проблема Гайдарабаду, незалежного князівства всередині Індії
, та проблема чужоземних володінь на території Хіндустану (португальського Гоа з населенням понад 600 тис. та п’яти дрібних французьких територій)
.
Без великих труднощів для Індії була вирішена проблема Гайдарабаду: скориставшись заворушеннями всередині князівства, Індія восени 1948 р. зайняла своїми військами Гайдарабад і той перейшов до Індії. Досить тривалі переговори з французьким урядом переконали останній у невідворотності передачі своїх володінь Індійській державі, і 1 листопада 1954 р. вони перейшли до Індії.
Значно складніше вирішувалась проблема Гоа. Португальський уряд ніяк не погоджувався поступитися цією індійською територією. Сутички за неї точились всю весну та літо 1955 р., а 15 серпня відбувся навіть «похід на Гоа». Проте до широкого застосування Індією збройних сил справа не доходила аж до грудня 1961 р., коли індійські війська зайняли Гоа.
» следующая страница »
1 ... 51 52 53 54 55 5657 58 59 60 61 ... 187