В інших східноазіатських країнах цей процес сприймається подвійно. З одного боку, чимало говориться про китайський виклик (в економічному значенні). Наприклад, для АСЕАН серйозною проблемою є збільшення від’ємного сальдо в торгівлі з Китаєм. АСЕАН програє Китаю в боротьбі за залучення нових інвестицій. Ряд західних і японських компаній згортають виробництво в країнах АСЕАН і переміщують в Китай.
В першій половині 2002 року сума прямих іноземних інвестицій в шести провідних країн АСЕАН за оцінками складала 6,5 млрд. дол. При цьому в Малайзії скорочення складало 80 %, а в Індонезії і Філіппінах—близько 70 %. В Китаї ця сума прямих інвестицій з січня по серпень 2002 року становила 34,3 млрд. дол., збільшившись за цей самий термін на 25,5%.
Китай поглинає все більше не тільки тайванський капітал, але й людські ресурси, що об’єктивно призводить до послаблення економіки острова (в Китаї проживають і працюють 500 тис. тайванців).
Китайський фактор робить вплив на економіку Японії, Південної Кореї. Наплив в Японію дешевого китайського імпорту і перенесення в Китай значної частини промислового виробництва зумовлений перш за все великим, порівняно з Японією, за різними оцінками, двадця- ти—тридцятикратним розривом у вартості робочої сили. На сторінках японської преси, в виступах представників ділових і політичних кіл, все частіше звучить думка, що з Китаєм пора конкурувати на рівних, а не ставитись до нього, як до країни, що розвивається.
Сьогодні економічний стан і перспективи Японії й інших східно- азіатських країн великою мірою залежать від того, чи зможуть вони закріпити зв’язки з Китаєм, а саме: розширити експорт, використовуючи можливості китайського ринку, і підвищити свою конкурентоспроможність шляхом перекидання в Китай частини виробництв і технологічних процесів. Звідси — об’єктивна потреба в створенні варіанта регіонального економічного об’єднання, що включає Китай. Такий підхід знаходить в Східній Азії широку підтримку.
До другої половини 90—х років питання про створення східноазі- атського економічного об’єднання майже не піднімалось. Серед головних причин — і основні труднощі на шляху до інтеграції — суттєві (більш значні, ніж в Америці і Європі) історичні розбіжності між країнами регіону; різниця в рівнях їх економічного розвитку; політичні проблеми, труднощі психологічного характеру, не кажучи вже про територіальні питання щодо відносин Японії з Китаєм і Північною Кореєю.
В Америці та Європі основна роль у просуванні інтеграційних процесів належить провідним економічним державам. В Східній Азії, однак, Японія не готова до такої ролі ні політично, ні психологічно, ні економічно. Роль інтеграції повинен брати на себе хтось інший, — цю роль взяли на себе країни АСЕАН.
Не можна не врахувати і американський фактор. До останнього часу США досить напружено ставились до ідеї створення східноазі- атського регіонального угрупування, поява якого сприймалася у Вашингтоні як погроза власним економічним і політичним інтересам, тим більше, що деякі східноазіатські лідери (прем’єр-міністр Малайзії Мохаммед Махатхир) захоплювались риторикою, яка підкреслювала неприйнятність для Східної Азії американської моделі та системи цінностей.
На рубежі 80-90-х років М. Махатхир виступив з ініціативою створення Східноазіатської економічної групи як форуму для міжурядових консультацій в середині регіону, ця ідея не пройшла перш за все саме за протидії США.
В другій половині 90—х років виник такий форум, як «АСЕАН плюс три», АПТ (три — це Японія, Китай і Північна Корея). АПТ щорічно здійснює зустрічі на високому рівні. В їх рамках проходять тристоронні самміти Японія—Китай—Північна Корея. Таким чином, у Східній Азії основні багатосторонні контакти з економічних питань здійснюються через АСЕАН, що поки що закріплює за цією асоціацією ключову роль в інтеграційних процесах.
» следующая страница »
1 ... 65 66 67 68 69 7071 72 73 74 75 ... 215