Установчими документами господарського товариства можуть бути змінені найменування і компетенція його органів, визначені Законом “Про господарські товариства”.
Практика функціонування господарських товариств показує, що найчастіше змінюється найменування виконавчих органів товариства. Так, відповідно до Закону “Про господарські товариства” виконавчий орган АТ називається правлінням. На практиці даний орган досить часто носить інше найменування: дирекція, генеральна дирекція, рада директорів, рада менеджерів та ін. Голова правління часто іменується президентом. Відхилення від положень Закону з питання щодо найменування органу управління господарського товариства є небажаним (особливо, якщо використовується рідковживані, екзотичні найменування, не характерні для вітчизняного правового середовища), оскільки в спілкуванні з третіми особами завжди буде виникати питання про повноваження такого органу, статус прийнятих ним рішень, юридичну чинність підписаних документів.
За рішенням вищого органу частина його функцій може бути передана виконавчому органу, а також спостережній раді. Проте в Законі “Про господарські товариства” закріплено низку повноважень, що віднесені до виключної компетенції вищого органу (ці повноваження не можуть бути передані іншим органам товариства): внесення змін у статут, затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку і покриття збитків, створення, реорганізації і ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв, ухвалення рішення про припинення діяльності товариства і деякі інші. Поняття виключної компетенції вищого органу товариства служить для захисту інтересів його акціонерів, що під тиском виконавчого органу можуть узагалі бути усунуті від управління товариством. Крім того, питання, що прямо або побічно зачіпають майнові інтереси акціонерів, не повинні вирішуватися виконавчим органом.
Відносини між виконавчим органом акціонерного товариства і самим товариством — це відносини внутрішні, корпоративні, а не цивільно-правові, до них не можуть у повному обсязі застосовуватися норми глави 4 ЦК України, що регулюють відносини представництва. Вихід виконавчого органу товариства при укладенні угоди за межі своєї компетенції, встановленої установчими документами, не повинен мати правових наслідків для третіх осіб, учасників цивільно-правових відносин з даним товариством. У роз’ясненні Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999 р. №02-5/111 відзначається, що підписання органом юридичної особи угоди без відповідних повноважень, а також із порушенням наданих йому повноважень може відповідно до ст. 48 ЦК України бути основою для визнання укладеної угоди недійсною, як такої, що не відповідає вимогам закону. У той самий час Пленум пояснює, що передбачені установчими документами обмеження повноважень органу юридичної особи з укладення угод у порівнянні з зазначеними в законі не повинні впливати на відносини підприємства з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала або повинна була знати про існуючі обмеження.
Лише дев’ять статей Закону “Про господарські товариства” регулюють порядок формування та діяльність органів управління акціонерного товариства. Тому повноваження органів управління мають бути докладно викладені в статуті товариства і спеціальних . положеннях про органи управління товариства (Положенні про спостережну раду, Положенні про правління тощо). При цьому повноваження одного органу мають відповідати повноваженням іншого. Система корпоративного управління в акціонерному товаристві має забезпечувати стратегічне керівництво товариством та ефективний нагляд за діяльністю правління з боку спостережної ради, а також відповідальність самої ради перед акціонерами. Основними принципами побудови системи органів управління акціонерного товариства є:
» следующая страница »
1 ... 216 217 218 219 220 221222 223 224 225 226 ... 445