Не виключено ситуацію, при якій розвиток реальних фінансово- промислових об’єднань піде поза прийнятими законом нормами і правилами і без використання терміна «ПФГ».
На відміну від російського варіанта, коли як формальні, так і неформальні фінансово-промислові структури набирають великого розмаху, в Україні орієнтація на створення аналогічних структур виражена поки що слабо.
Водночас як у засобах масової інформації, так і в ділових колах, широкого розголосу набувають процеси офіційного створення транснаціональних фінансово-промислових об’єднань, переважно — російсько-українських.
Державні структури України розглядають створення спільних виробничо-технологічних комплексів як форму відновлення взаємовідносин між господарськими суб’єктами на новій правовій основі, яка б відповідала потребам взаємовигідного співробітництва в ринкових умовах. Активна участь України в економічному співробітництві з Росією та іншими країнами СНД стає одним з найголовніших зовнішньоекономічних пріоритетів нашої держави.
Проте відновлення технологічних зв’язків між господарськими структурами, які історично склалися на території колишнього СРСР, набуває характеру певної кампанії. Мабуть, на рівні не тільки підприємств, але й державних органів, недостатньо усвідомлюються як складність, так і непередбачуваність наслідків цих процесів. Адже відновлення коопераційних зв’язків між підприємствами не означає відновлення господарської ситуації та забезпечення благополуччя їх трудовим колективам.
По-перше, відновлення (так би мовити, суцільне) всіх зв’язків суперечить курсові структурної політики нашої держави, мета якої полягає в поступовій переорієнтації економіки з частини народногосподарського комплексу колишнього СРСР на високорозвинутий самостійний комплекс, який би відповідав сучасному стану ринкового середовища, вимогам ефективного використання ресурсів, соціальної переорієнтації економіки і формування ефективної експортної бази.
По-друге, налагодження співробітництва між господарськими структурами відбуватиметься за інших соціально-економічних, політичних, ідеологічних та юридичних умов і не в рамках однієї держави, а на міждержавному рівні. Суспільна власність на засоби виробництва, суспільний характер виробництва, розподіл за працею, плановий характер соціалістичної економіки формували відповідні інтереси, серед яких провідна роль належала загальнодержавним (держави СРСР), і відповідну поведінку носіїв цих інтересів — суб’єктів державного управління (органів державного управління, службових осіб, трудових колективів).
Зміна умов, поява нових держав, зрушення у формах власності викликали поляризацію інтересів, відповідну поведінку суб’єктів господарювання і управління, ускладнивши процес узгодження їх інтересів.
Процес узгодження інтересів (а саме він є ключовим у створенні життєздатних структур) передбачає вихід на три можливі ситуації: повна гармонізація інтересів (досягти чого практично важко) і підпорядкування (повне або часткове) інтересів одного суб’єкта інтересам інших у випадку, коли одна з сторін намагається використати труднощі другої. Це типовіша ситуація. Саме її треба брати до уваги, вступаючи в партнерські відносини. А оскільки носіями інтересів завжди виступають люди та їх соціальні об’єднання, то процес узгодження інтересів і контроль за їх реалізацією повинні здійснюватися представниками всіх зацікавлених структур і рівнів управління. Особливо актуальним це є для рівня державного управління. Створюючи спільні російсько-українські ФПГ, треба подумати, чи варто це робити тільки заради того, щоб зберегти робочі місця і «запустити» виробництва. Перш за все, необхідно визначити міру задоволення інтересів усіх рівнів управління, кожного учасника групи; з’ясувати, в якій сфері діяльності доцільно поступитися своїми інтересами, а в якій — виграти; порівняти можливі варіанти комбінації груп господарських суб’єктів.
» следующая страница »
1 ... 210 211 212 213 214 215216 217 218 219 220 ... 224