Економічна теорія

де І, — індекс монопольної влади за Лернером; Р_т — монопольна ціна; МС — граничні витрати; Е_л — цінова еластичність попиту.

Коли ціна перевищує граничні витрати, індекс набуває позитивного значення, коливаючись між нулем та одини­цею. Вважається, що чим ближчий індекс до одиниці, тим більшу монопольну владу має фірма, в умовах чистої кон­куренції /_г = 0.

Розрахувати індекс Лернера за наведеною формулою непросто у зв'язку зі складністю обчислення граничних витрат. Саме тому в розрахунках замість граничних ви­трат використовують середні витрати АС:

Якщо чисельник і знаменник помножити на 0, то в чи­сельнику буде прибуток, а в знаменнику — сукупний дохід:

¹ Р_тЯ Сукупний дохід

Таким чином, за Лернером, високий прибуток — ознака монопольної влади фірми. Звернімо увагу, що індекс Лер­нера характеризує факт, а не можливість монопольної пове­дінки фірми.

Індекс Херфіндаля — Хіршмана — показник концен­трації галузевого ринку, або, інакше кажучи, розподілення "ринкової влади" між усіма учасниками ринку.

Для розрахунку індексу індивідуальні частки ринку кожної фірми у вигляді процента повинні бути піднесені до квадрата. Індекс Херфіндаля — Хіршмана (/_лл) обчис­люється додаванням усіх цих квадратів:

де 5^ Б₂, З_п — питомі частки відповідно найбільшої, наступної за величиною і найменшої фірм.

Значення буде рівним 10 000, якщо в галузі діє тільки одна фірма, оскільки =100 %, якщо в галузі 100 однако­вих фірм, то 5^ = 1 %, а/_ЛЛ = 100.

Якщо частка = 90,1 %, а питома вага кожної з наступ­них 99 фірм становить 0,1 %, тоІ_ш = 90,1² + 99 • ОД² = 8119.

Ціноутворення в умовах монополії здійснюється як ре­зультат реалізації монопольної влади. Тобто фірма, зміню­ючи обсяг випуску, може впливати на рівень цін.

Крива попиту монопольної фірми має спадний характер, що зумовлено збігом ціни із середнім прибутком фірми (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Графік попиту на продукцію монополіста:

Р — ціна; <5 — обсяг випуску; Б — крива попиту

При зміні обсягу попиту (?₁ -> (?₂ відбувається зміна ціни Р -> Р

При встановленні цін монополіст стоїть перед дилемою: високі ціни, з одного боку, збільшують монопольний прибу­ток, а з іншого — стають привабливими для конкурентів, тобто знижують бар'єр входу до галузі.

Іноді фірма в умовах монополії може встановити ціну на рівні, який забезпечує отримання короткострокового при­бутку й отримання чистого економічного прибутку до тієї пори, поки ціни знову не знизяться. Фірма повинна змири­тися з тим, що рано чи пізно на ринку з'являться конку­ренти і частина прибутку перепадатиме їм.

Дуже часто так фірми і діють. Багато таких прикладів спостерігається в галузях, які виробляють побутову елект­роніку. Фірма, що першою поставила на ринок стереотеле­візори тощо, практично завжди встановлює на них високу стартову ціну.

Швидко на ринок виходять фірми, які пропонують ана­логічну продукцію. Ринок перетворюється в олігополію, де фірмі-лідеру може належати значна частка.

Однак у ситуації відкритої монополії у фірми є й інший вибір. Замість того, щоб встановити ціну на рівні, який дає можливість отримувати короткостроковий максимальний прибуток, фірма може встановити дещо меншу ціну. У цьому випадку прибуток буде дещо меншим за обсягом, але ринок стане менш привабливим для потенційних конкурентів.

Така стратегія має назву лімітуючого ціноутворення, оскільки вона обмежує короткостроковий прибуток з ме­тою ускладнення входу в галузь можливих конкурентів.

Така ситуація найпривабливіша для тих монополістів, які мають переваги перед можливими конкурентами у всьо­му, що пов'язане з витратами.

Монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 84 85 86 87 88 8990 91 92 93 94  ... 246