.
Побудова системи індикаторів конфліктності соціально-економічних процесів, безумовно, пов’язана з аналізом системи національних інтересів, що реалізовані у механізмах функціонування систем управління. Серед таких інтересів — їх параметрів і діапазонів — визначають ключові, які виконують сигнальну — індикативну функцію.
Наявність у суспільстві соціальних прошарків як суб’єктів соціально-економічного управління з різними співвідношеннями пріоритетності життєво важливих інтересів і відповідно суперечливими одна стосовно одної системами цінностей, що знаходять своє відображення у спрямуванні їх систем управління, є важливим індикатором соціальної напруженості та протидії систем управління різних структур. «Сторони А і В стають учасниками об’єктивної конфліктності ситуації, якщо прагнення сторони Адо досягнення деякого бажаного для неї стану У об’єктивно заважає досягненню стороною В деякого бажаного для неї стану X»
.
В узагальненому спрощеному вигляді структуру взаємодії відносин управління у соціально-економічній системі можна представити у вигляді взаємодії системи державної влади, суб’єктів економічної сфери — передусім підприємців, суб’єктів політичної сфери, сфери національно-етнічних та конфесійних процесів, екологічних проблем суспільства (куди входить і повсякденне життя людини). Основними чинниками цих конфліктних взаємодій є інтереси людей, соціальних груп, кризовий стан суспільства, ресурси країни. Сама структура національних інтересів визначає змістове вимірювання системи індикаторів напруженості соціально-економічних процесів, їх тінізаційної інтенсивності.
Іншим вимірюванням системи індикаторів кризи державного управління може бути форма існування конкретних індикаторів. До системи останніх слід віднести об’єктивні дані у формі:
• статистичної інформації;
• результатів інструментальних вимірювань, досліджень тенденцій та станів економіки, девіації управління тощо;
• оцінки ризиків виникнення різноманітних подій у соціально-економічній, управлінській сферах;
• експертних оцінок, тобто спеціально формалізованих (якісних або кількісних) показників, наповненням яких експерти визначають діяльність управлінської еліти суспільства;
• оцінок розвитку та функціонування сфери державного управління, які подані у звітах громадських аналітичних центрів, пресі, результатах соціологічних опитувань населення.
До системи конкретних індикаторів кризи державного управління, як причини тінізаційних процесів, можна віднести індикатори, які використовуються в опитуваннях менеджерів компаній щодо тенденцій регуляторного клімату в Україні, що з червня 2002 році проводить Інститут економічних досліджень і політичних консультацій
. Вибіркова сукупність включає 300 підприємств, що розташовані у чотирьох найбільших містах на сході, заході, півдні та в центрі України. Менеджери підприємств повинні були оцінити поточний стан справ з регуляторною політикою держави на їх підприємствах і в секторі в цілому та дати прогноз перспективи змін ситуації на протязі найближчих шести місяців, визначаючи найбільш суттєві перепони ведення бізнесу.
Як свідчать результати опитування, незважаючи на зростання виробництва в країні, менеджмент фіксує факти, які, на його думку, викликають тривогу з точки зору впливу державної політики на стан стабільності економіки. Основна група загальноекономічних факторів, які, на думку опитаних, є і адміністративними бар’єрами зростання і водночас факторами тінізації, залишається вже традиційною для національного підприємництва: низький внутрішній попит, який формується головними засадами державної політики в сучасних умовах, і надлишковий податковий тиск на бізнес. До групи спеціальних факторів конфліктності в економічній сфері опитувані відносять насамперед високий рівень адміністративної корупції, суперечності законодавства, непередбачуваність змін останнього (див. табл. 6.1).
» следующая страница »
1 ... 315 316 317 318 319 320321 322 323 324 325 ... 350