Детінізація економіки у контексті трансформаційних процесів

У процесі розвитку глобалізації міжнародних економічних зв’язків різко зросла потреба у швидкому переміщенні та акумуляції «гарячих гро­шей». В офшорних зонах власники капіталу мінімізують витрати і завдя­ки цьому можуть брати участь у більш ризикованих і менш прибуткових трансакціях. Офшорні компанії стали одним із найважливіших джерел руху вільних фінансових ресурсів, тут зосереджено 20 — 25% світового капіталу¹ Таким чином, офшорний бізнес став вагомим сегментом світо­вої економіки, важливою ланкою у механізмі мобілізації капіталу та ви­лучення геоекономічної ренти.

Одночасно офшори стали потужними інструментами втечі капіталу, відмивання брудних грошей, притулками для прикриття тіньового екс­порту геоекономічної ренти. Практика тіньового переміщення капіталів у «податкові сховища та притулки» дістала таке велике поширення у 90-ті роки, що викликала необхідність прийняття рішучих заходів на міжна­родному рівні.

У відповідь на проблему, пов’язану з відмиванням коштів, у 1989 році країнами «великої сімки» під час зустрічі на найвищому рівні у Парижі був створений спеціальний підрозділ по боротьбі з відмиванням грошей (FATF), мета якого — координація міжнародного співробітництва. Од­ним з перших завдань підрозділу було розроблення рекомендацій для урядів країн світу, які доцільно використовувати при створенні та вико­нанні національних програм, спрямованих на боротьбу з відмиванням грошей.

На даний час членами FATF є 29 країн та юрисдикцій, у тому числі найбільші фінансові центри країн Європи, Північної Америки та Азії, а та­кож Європейська комісія та Рада по співробітництву країн Перської затоки.

FATF тісно співпрацює з іншими міжнародними організаціями, та­кими як Організація з економічного співробітництва по боротьбі з відми­ванням грошей (OECD). OECD та FATF доповнюють одна одну у бо­ротьбі з хабарництвом та корупцією, проводять консультації і здійсню­ють обмін інформацією стосовно функціонування міжнародної фінансової системи.

За своєю природою відмивання грошей виникає поза колом офіцій­них економічних статистичних даних. Міжнародний валютний фонд, на­приклад, заявив, що сукупний розмір відмивання грошей у світі приблиз­но становить 2 — 5 відсотків світового валового внутрішнього продукту. Тобто розмір сум відмивання грошей перебуває у межах 600 млрд—

1,5 трлн американських доларів. Остання цифра є приблизно еквівалент­ною розміру загального економічного виробництва Іспанії.

На початковій стадії або стадії розміщення грошових коштів злочи­нець впроваджує свої нелегальні доходи у фінансову систему. Іноді це здійснюється шляхом роздрібнення великих сум готівки на менш помітні суми, які можуть бути покладені безпосередньо на депозитний банківсь­кий рахунок або використовуються для здійснення інших грошових опе­рацій (купівля чеків, грошові перекази тощо), які потім збираються і вно­сяться на депозитні рахунки в іншому місці.

Після внесення капіталів до фінансової системи відбувається друга відмивна стадія. На цій фазі відмивач займається низкою перетворень щодо переміщення грошей на відстань від їх джерела: гроші вкладаються в інвестиції або перераховуються електронним шляхом через рахунки банків в різних регіонах. Таке використання банківських рахунків для відмивання є особливо поширеним у тих юрисдикціях, які не бажають співпрацювати з правоохоронними органами у розслідуваннях щодо відмивання грошей.

Успішно опрацювавши перші дві фази процесу відмивання грошей, відмивач переходить до третьої стадії — інтеграції, — у якій кошти вклада­ються у легальну економіку. Відмивач інвестує грошові капітали у неру­хомість, матеріальні цінності або бізнесові підприємства. Взагалі відми­ванні грошей мають тенденцію відшукувати сфери, де існує низький ри­зик виявлення незаконної операції.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 199 200 201 202 203 204205 206 207 208 209  ... 350